Богдан Хмельницький (частина 20)

Богдан Хмельницький (частина 20)

Хмельницький довго дочікувався кримського хана і дав час своїм ворогам зібратися. Рушивши на Волинь, він стояв під Збаражем, не відважуючись напасти на короля самому; а тим часом у його таборі почалися пошесті, і козаки одного разу вивезли із свого стану двісті шістдесят возів з хворими і померлими.
Простоявши декілька тижнів під Сокалем, поляки перенесли свій стан на ріку Стир і вибрали широке поле під Берестечком. Хмельницький, все ще чекаючи хана, прогаяв зручний час для нападу на противника, коли поляки переходили болота і переправлялися через Стир. Іслам-Гірей прибув, нарешті, зі своєю ордою, але цього разу кримський хан йшов на війну не за власною волею, а лише за наказом турецького султана. Йому невигідно було порушувати Зборівський договір; йому, навпаки, хотілося йти війною на Москву, яка, на його досадування, подружилася з Хмельницьким. Між татарськими беями були вороги, недоброзичливці Хмельницького. 19 червня (29 за новим стилем) з'явилися козаки і татари перед польським військом. 20 червня о другій годині пополудні почалася битва; і раптом хан кинувся тікати; за ним почали втікати всі його мурзи і беї. Ця втеча до того вразила всіх татар, що вони, не зазнаючи ніякого переслідування, в беспам'яті покидали свої гарби з дружинами і дітьми, хворих і навіть мертвих – всупереч Корану, який забороняв залишати непохованими правовірних. Хмельницький доручив командування військом Джеджалику, а сам погнався за ханом, сподіваючись зупинити його. Хан, зупинившись за три версти, від поля битви, сказав Хмельницькому: «На нас усіх страх напав. Татари битися не будуть. Залишся зі мною, подумаємо. Завтра я пошлю своїх людей на допомогу козакам». Але замість того на другий день він рушив до Вишневця і потягнув за собою Хмельницького. Писар Виговський поїхав просити хана звільнити Хмельницького; хан і його затримав. Таким чином гетьман з писарем виявилися у полоні в хана.
Поляки зайняли все поле, де стояли татари, і почали тіснити козаків. Джеджалик хоробро відбивав натиск і відступив до річки Пляшевої. Тут козаки збили свої вози в чотирикутник: з трьох боків вирили окопи, а з четвертого боку велике болото захищало їхній табір. Десять днів витримували вони ворожий обстріл, вели з поляками переговори, але погоджувались миритися з ними тільки на умовах Зборівського договору. Поляки знати цього не хотіли і вимагали цілковитої покірності. Тим часом в руському стані почалося безладдя і сум'яття. Керівництво військом перейшло від Джеджалика до полковника Богуна. Поміж хлопів на сходках почали ходити такі розмови: татари розорять край наш; видамо королю старшину і будемо вільні. Богун, почувши такі міркування, склав план нашвидкоруч зробити греблю і відійти з козаками. Вночі з 28 на 29 червня козаки звезли на болото вози, кожухи, шатра, кунтуші, мішки, сідла, зробили три греблі і почали відходити загонами один за одним, непомітно для поляків і для натовпу хлопів у своєму стані. Вранці, 29 червня, коли руські почали снідати, раптом хтось закричав: «Братове, усі полковники пішли!» Всю масу охопив страх; усі кинулися врозтіч; греблі не витримали, і люди почали тонути. Хлопи метушилися навсебіч і в паніці стрімголов кидалися в ріку. Поляки довго не могли зрозуміти, в чому справа, і тільки згодом кинулися в козацький табір та заходилися добивати втікаючих. Митрополит Йоасаф затримував утікаючих, і його вбив якийсь польський шляхтич. Королю принесли його вбрання і освячений меч.
Після розгрому козацького табору король розпустив посполите рушення (ополчення) і поїхав до столиці, а регулярне (або кварцяне) військо рушило на Україну знищувати козацтво, як сподівались поляки.

Рисунок. Богдан Хмельницький