Богдан Хмельницький (частина 28)

Богдан Хмельницький (частина 28)

Вслід за цим на допомогу полякам прийшла кримська орда, і поляки разом з татарами рушили в глиб України. Полковник Богун відігнав їх від Умані. Поляки з татарами пішли на Хмельницького, який з боярами Бутурліним і Шереметєвим стояв під Білою Церквою. Взявши з собою Шереметева, Хмельницький пішов назустріч ворогові. Поблизу села Бави зіштовхнулися неприязні війська; виявилося, що у Хмельницького і Шереметева війська було менше. Руські відступили, але надзвичайно стійко відбивалися від поляків і татар, які переслідували відступаючих. Не відважившись нападати на руський табір, що стояв під Білою Церквою, поляки знову кинулися розоряти українські села і містечка.
Але слідом за тим, у 1655 році, московські руські досягли надзвичайних успіхів у Литві. Вони взяли Мінськ, Ковно, нарешті, Вільно. Олексій Михайлович в'їхав у столицю Ягеллонів і звелів іменувати себе великим князем литовським. Міста здавалися за містами, здебільшого без будь-якого опору. Міщани і шляхтичі, які зберегли православ'я, а ще більше пригнічені владарюванням панів селяни, сприйняли московських людей за визволителів. Успіх був би ще більшим, якби московські люди вели війну поміркованіше і не вчиняли свавілля і насильства щодо населення.
У той час, коли вже вся Литва була в руках московського царя, Польщу заполонили шведи. Вже декілька років Хмельницький підтримував стосунки із шведами і спонукав їх до союзу проти Польщі. У 1652 році разом з Хмельницьким діяв з цією ж метою зрадник, польський підканцлер Радзієвський; але допоки царювала королева Христина73, яка надавала перевагу класичній літературі і словесності перед воєнною славою, важко було втягти шведів у війну. У 1654 році вона відреклася від престолу: племінник і спадкоємець її Карл X оголосив Польщі війну за присвоєння польським королем титулу шведського короля. Влітку 1655 року він вступив у Польщу. Познань, а потім Варшава здалися без бою. Краків, який захищав Чарнецький, оборонявся до 7 жовтня, але все-таки здався. Король Ян-Казимир втік у Сілезію. У цей час Хмельницький з Бутурліним рушили на Червону Русь, розбили польське військо під Гродеком, оточили Львів; але це місто, не дивлячись ні на які умовляння, не хотіло порушити вірність Яну-Казимиру і присягнути Олексію Михайловичу. Між козацькими вождями і московськими боярами вже тоді виникали непорозуміння. Хмельницький нізащо не дозволяв брати штурмом Львів.
Тут з'явився до Хмельницького 29 жовтня посланець від Яна-Казимира Станіслав Любовицький, давній знайомий Хмельницького, і привіз від свого короля лист, сповнений лестощів і навіть самопринизливих компліментів, хоча в Любовецького в той же час був інший лист до татарського хана ворожий Хмельницькому. Бесіда з Любовицьким у вищій мірі характерна – як щодо характеру Хмельницького, так і щодо духу того часу.
«Люб'язний куме, – сказав Хмельницький, – згадайте, що ви нам обіцяли і що ми від вас одержали? Всі обіцянки ваші давались відповідно до науки єзуїтів, які кажуть: не слід дотримувати слова, даного схизматикам. Ви називали нас хлопами, били нагаями, відбирали наші статки, і коли ми, не стерпівши вашого насильства, втікали і полишали жінок наших і дітей, ви ґвалтували жінок наших і спалювали бідні хати наші, іноді разом з дітьми... саджали на палі, в мішках кидали у воду, виявляли ненависть до руських і презирство до їхнього безсилля; але що найобразливіше – ви глумилися над вірою нашою, мучили священиків наших. Стільки натерпілися від вас, стільки разів були обманутими, ми вимушені були шукати для поліпшення нашої долі таких засобів, від яких ні в якому разі не можна відмовлятися. Пізно шукати допомоги від нас! Пізно думати про примирення козаків з поляками!»

Рисунок. Ікона Покрови у січовій церкві