Костомаров М. I.

Богдан Хмельницький (частина 30)

Богдан Хмельницький (частина 30)

У Москві поляки успішніше влаштували свої справи, ніж у Чигирині. Посланець німецького імператора Алегретті, слов'янин за походженням, який знав російську мову, прибув до Москви, зумів прихилити до миру з Польщею бояр і духовенство, вселив надію у можливість повернути зброю всіх християн проти невірних. Патріарх Никон переконував царя помиритися з поляками і обернути зброю проти шведів, щоб відібрати в них землі, які належали Великому Новгороду. Цар спокусився на можливість стати королем польським мирним шляхом; цар відправив своїх уповноважених у Вільно, де після багатьох суперечок і переговорів з уповноваженими Речі Посполитої у жовтні 1656 року був укладений договір, відповідно до якого поляки зобов'язувалися після смерті Яна-Казимира вибрати на польський престол Олексія Михайловича; Олексій Михайлович, зі свого боку, обіцяв захистити Польщу від її ворогів і обернути зброю проти шведів. Хмельницький, довідавшись, що у Вільно збираються уповноважені для встановлення миру, відправив туди своїх посланців; але московські посли нагадали їм, що козаки і сам Хмельницький – піддані, а тому не повинні подавати голосу там, де вершать долі посли держав. Козацькі посланці, повернувшись на Україні, у присутності всієї старшини казали гетьману: «Царські посли нас у посольське шатро не впустили; мало того: до шатра навіть близько не допускали, ніби псів до церкви божої. А ляхи нам по совісті казали, що при укладенні миру зійшлися на тому, щоб вся Україна, як і раніше, залишалася в руках ляхів. Якщо ж військо запорізьке разом з усією Україною не стане слухняним, то царська величність допоможе ляхам раттю своєю бити козаків».
Хмельницький, почувши це, прийшов до нестями. «Дітки мої, – сказав він, – треба відступити від царя, підемо туди, куди велить вищий владика. Будемо під бусурманським владарем, не те що під християнським!»
Заспокоївшись від першого хвилювання, Хмельницький написав листа царю і виклав йому правду так: «Ляхи цього договору ніколи не дотримають; вони його уклали тільки для того, щоб трохи перепочити, домовитися з султаном турецьким, татарами та іншими і знову вести війну проти царської величності. Якщо вони насправді вибрали вашу царську величність на престол, то навіщо вони посилали послів до цезаря римського просити на престол його рідного брата? Ми ляхам довіряти ні в чому не можемо. Ми достоту знаємо, що вони добра нашому руському народу не бажають. Великий владарю, єдиний православний царю в підсонячній! Вдруге молю тебе: не довіряй ляхам, не віддавай православного нашого народу руського на зганьблення!»
Але Москва була глуха до цих порад. Хмельницький бачив, що упускається зручний випадок вивільнити руські землі з-під польського гніту; а тим часом не тільки Москва, а й інші сусіди заважали його намірам. Німецький імператор у погрозливому тоні вимагав від Хмельницького миру з Польщею. Кримський хан і турецький султан були в союзі з Польщею і не боялися її трактатів з Москвою, знаючи, що з боку поляків це не більше, ніж обман; навпаки, їм більше страшними були успіхи Хмельницького, які вели до об'єднання і посилення Руської держави. Хмельницькому в душу запала туга і зневіра, нарешті, він захворів. Він бачив у майбутньому те ж саме уярмлення України ляхами і тому вдавався до останніх заходів, щоб не допустити цього. На початку 1657 року Хмельницький уклав таємний договір зі шведським королем Карлом X і семиградським князем Ракочі про розподіл Польщі. За цим договором, королю шведському повинна була дістатися Велика Польща, Лівонія і Гданськ з приморськими околицями; Ракочі – Мала Польща, Велике князівство Литовське, князівство Мазовецьке і частина Червоної Русі; Україна ж з рештою південноруських земель повинна бути визнана назавжди відділеною від Польщі.
Відповідно до цього договору, Хмельницький послав на допомогу Ракочі 12000 козаків під головним командуванням київського полковника Ждановича. Ян-Казимир дав знати про заміри Хмельницького московському цареві. Договір, укладений гетьманом з угорцями і шведами, став справді відомий у Москві, і цар спорядив у посольство окольничого Федора Бутурліна і дяка Василя Михайлова з суворою доганою Хмельницькому.
Перш ніж це посольство досягло Чигирина, Хмельницький, відчуваючи, що стан його день у день погіршується, зібрав раду, запропонував козакам вибрати собі спадкоємця. Козаки з любові до гетьмана і бажаючи догодити йому, вибрали його шістнадцятирічного сина Юрія. Хмельницький хоча спочатку відраджував їх, вказуючи на його молодість, але потім згодився. Це була дуже велика помилка Хмельницького.