Богдан Хмельницький. Примітки (Бутич І. Частина 7)

Примітки (частина 7)

67. Мозиря Лук'ян (Лукаш; р. н. невід. - 1652) – корсунський полковник. Брав участь у битвах під Корсунем (1648), Зборовом (1649), Берестечком (1651). Очолював виступ козаків проти Білоцерківського договору 1651 р. Був послом у Польщі (1648) і Росії (1651).

68. Гладкий Матвій (р. н. невід. - 1652) – миргородський полковник, учасник визвольної війни 1648-1654 pp. Брав участь у боях під Корсунем, Пилявцями і Збаражем. У Берестецькій битві 1651 р. виконував обов'язки гетьмана. Після підписання Білоцерківського договору 1651 р. чинив опір вступу польсько-шляхетських військ на Лівобережну Україну.

69. Бутурлін Василь Васильович (р. н. невід. - 1656) – російський військовий діяч, дипломат, боярин. Очолював російське посольство на Переяславську раду 1654 р. 1655 р. командував російськими військами, які разом з українськими полками, очолюваними Б. Хмельницьким, визволили значну частину території України від шляхетських військ і дійшли до Львова. У грудні 1655 р. був відкликаний до Москви і незабаром помер.

70. Трубецькой Олексій Микитович (р. н. невід. - 1680) – російський дипломат, князь. Під час визвольної війни 1648-1654 pp. вів переговори у Москві з українськими посольствами. Після Переяславської ради 1654 р. брав участь у війні проти шляхетської Польщі.

71. Золотаренко Іван Никифорович (р. н. невід. - 1655) – ніжинський полковник (1653-1655), наказний гетьман українського козацького війська в Білорусії (1654-1655). Брат В. Н. Золотаренка, близький родич Б. Хмельницького (сестра Золотаренка Ганна була третьою дружиною Б. Хмельницького). У жовтні 1655 р. під час облоги Старого Бихова Золотаренка було тяжко поранено, невдовзі він помер.

72. Шереметев Василь Борисович (бл. 1622-1682) – воєвода. Брав участь в Охматівській битві 1655 р. з 6-тисячним загоном. З 1658 р. Шереметев був київським воєводою. Боровся проти гетьмана І. Виговського. Під час поразки 1660 р. російського війська під Чудновом Шереметев був захоплений польським військом у полон і виданий кримському ханові. Викуплений з полону російським урядом у листопаді 1681 р.

73. Христина (1626-1689) – шведська королева, дочка Густава II Адольфа і Марії Елеонори Бранденбурзької. З 1638 р. королева. У 1642 р. вперше була присутня на зборах королівської ради. 1654 р. відреклася від престолу на користь Карла Густава. Жила в Римі і Парижі.

74. Карл X Густав (1622-1660) – король з 1654 р. З 1648 р. був генералісимусом шведської армії і Німеччини. Зайняв престол після відречення від престолу двоюрідної сестри Христини. Помер незадовго до укладення Копенгагенського миру 1660 р.

75. Мова йде про Віленське перемир'я 1656 p., укладене у Вільні (тепер м. Вільнюс) про припинення війни між Росією і Польщею. Переговори у Вільні тривали з серпня по жовтень 1656 р. Б. Хмельницький з недовір'ям ставився до Віленського перемир'я. Після смерті Б. Хмельницького Польща уклала сепаратний мир з Швецією і навесні 1660 р. почала війну проти Росії.

76. Юрій II Ракоці, Дєрдь II Ракоці (1621-1660) – князь Трансільванії (з 1648), син Юрія І Ракоці. Був претендентом на польський престол. 1649 р. почав переговори з Б. Хмельницьким. Але занепокоєний втручанням України в справи Молдавії, Юрій II Ракоці розірвав зв'язки з Б. Хмельницьким і. перейшов на бік Яна II Казимира. 1654 p. відновив дипломатичні відносини з Україною. 1656 р. був підписаний українсько-трансільванський договір, за яким Б. Хмельницький погодився підтримати кандидатуру Юрія II Ракоці на польський престол. 1657 р. Юрій II Ракоці здійснив похід на Польщу. У складі його військ був загін українських козаків на чолі з А. Ждановичем.

77. Жданович Антон – козацький полковник, учасник визвольної війни українського народу 1648-1654 pp. До 1648 р. був сотником реєстрового Чигиринського полку. 1649 р. київським полковником. Командував козацькими загонами в походах на Польщу і Литву, очолював посольства до Туреччини (1650) і Польщі (1653).

78. Літопис Самовидця – український козацько-старшинський літопис XVII ст. Охоплює події на Україні від 1648 до 1702 р. Автором літопису вважають Ракушку-Романовського Романа Онисовича (Ракушенка; 1623-1703).