Лист до коронного великого гетьмана Миколи Потоцького з викладом причин переходу на Запоріжжя. Лист до коронного великого гетьмана Миколи Потоцького з викладом причин переходу на Запоріжжя і виступу проти реєстрових полковників

Листи. Універсали. Накази

1648, березня 3 (13). Запоріжжя. – Лист до коронного великого гетьмана Миколи Потоцького з викладом причин переходу на Запоріжжя

Думаю, в. м., м. пан і добродій, добре пам'ятає, що я вже кілька разів скаржився в м., м. м. панові, на його м. пана коронного хорунжого і на українних урядників його м-сті, а саме на пана Данієля Чаплинського. Уподобавши собі мій власний, успадкований від батька, хутір, пан Чаплинський випросив у небіжчика славної пам'яті пана краківського дозвіл осадити слобідку на вищезгаданому моєму хуторі і після смерті небіжчика силоміць відібрав його у мене з усім добром, з хлопами, з ставами, з сіножатями. Цим хутором з давніх часів володів мій батько небіжчик, і я маю на нього привілей його к. м-сті. Та, незважаючи на це, вони вигнали мене з усього, і щоб я не домагався відплати за ці кривди й шкоди, пригрозили мені смертю, безпідставно і незаслужено обвинувативши мене в тому, що я нібито замишляв перевезти на Запоріжжя гармату. Зваж сам, в. м., м. м. пане, хіба., ж я міг, зазнаючи стільки часу великої ласки його к. м-сті і в. м., м. пана, таке зробити. Ти ж сам, в. м-ть пане, добре знаєш, що я, твій слуга, ніколи не брав участі в жодних заколотах та свавільних бунтах. Про ці мої кривди в. м., м. пан, вже двічі зволив писати разом зі мною, слугою своїм, до його м-ті пана коронного хорунжого, щоб я міг, згідно з наданням його к. м-ті, пана м. м., назавжди залишитися на своїй убогій батьківщині. Та, незважаючи на це, його м-ть пан хорунжий, повертаючись тепер із Запоріжжя, наказав його м. п. чигиринському полковникові ув'язнити мене і відтяти голову. Якщо п. хорунжий не тільки наказів, але й листів в. м., м. пана, не слухав, то що я міг вдіяти? Великого пана і просити трудно, і боротися з ним не під силу. Я волів би шукати захисту у в. м., м. м. пана, але мене на дорозі чатували, і щоб врятувати своє життя, я змушений був податися на Запоріжжя, де багато таких бідолах, скривджених і знівечених козаків, не зі своєї волі покинувши жінок, дітей, майно своє, через такі знущання тиняються; інші ж по чужих землях та ріках розбіглися. Так і я, втративши на останку своє майно, несподівано був вигнаний з усього. Покірно і слізно прошу в. м., м. м. пана, якщо можна, захистити моє життя від цього пана. Буду вірити в благородне панське слово в. м., м. м. пана, та в милостиву ласку в. м., м. м. пана, і що, врахувавши мої колишні заслуги, зволиш наказати рятувати мене і боронити від такої біди. Покірно віддаюся до послуг милостивої ласки в. м. м. п.
Даний із Запоріжжя, дня 3 березня 1648 р.
В. м., м. пана і добродія, найнижчий підніжок Богдан Хмельницький.

1648, березня 3 (13). Запоріжжя. – Лист від імені Запорізького Війська до коронного великого гетьмана Миколи Потоцького з викладом причин переходу на Запоріжжя і виступу проти реєстрових полковників

Бачить господь бог, що не з пихи і не з наміром чинити свавілля, але з великої біди та через кривди, яких зазнали від їх м-тей панів українних урядників, поставлених над нами, і через те, що нашому життю загрожувала небезпека, бо багато кого з наших товаришів обібрали, пограбували, з власних маєтків повиганяли, інших убили і знівечили, не могли ми спокійно залишатися по своїх домівках і змушені були, покинувши жінок, дітей і майно своє, втікати на звичні місця, на Запоріжжя. Бачили ми, що ні від кого не маємо захисту, бо ж ані листів в. м. м-ті пана не слухаються, ані наказів і волі й. к. м. не виконують; чим далі, тим гірше з нас знущаються; навіть від євреїв зазнали ми нестерпних кривд і зневаги. Таких знущань, яких заподіяли нам, слугам й. к. м. і нашого в. м. м-ті пана, і в турецькій землі християнство не зазнає. А їх м-ті наші пп. полковники, панські слуги, замість того щоб нас, бідних козаків, захищати, допомагають панам урядовцям ще більше знущатися з нас, і що тільки пп. старости або уряд накажуть вчинити з будь-яким козаком, зараз же вчинять. І тепер двоє з них, черкаський і чигиринський, прийшовши на Запоріжжя, замість того, щоб, як це личило б старшинам нашим, пожаліти нас у такій біді, почали посягати на наше життя, наказавши двом полкам наступати на наше військо та ще й до міст та на Кодак послали людей за великим підкріпленням. Побачивши небезпеку, ми змушені були зігнати їх з місця, щоб вони залишили нас у спокої. Покірно просимо милостивого нашого пана і добродія, щоб в. м., м. м. пан, взявши до уваги ці важкі й нестерпні наші кривди, змилосердився над нами і зволив наказати нас, своїх підніжків, у такій біді рятувати і від панів урядників та євреїв захищати, щоб з милостивої ласки в. м-ті, нашого милостивого пана, ми, згідно з наданими нам його к. м. військовими правами, при своїх вільностях могли залишитися і щоб бідний козак, радіючи з цього, міг ще охочіше і хоробріше, не шкодуючи життя свого, боротися проти ворогів Речі Посполитої. А якщо не може бути в цьому божого милосердя і ласки в м., м. м. пана, то й до домівок своїх нам нема чого квапитися. Та ми не сумніваємося в милостивій ласці в. м., м. м. пана, і що в. м-ть м. пан не дозволиш більше з нас, підніжків своїх, знущатися. Що стосується Хмельницького, то він, неборака, ніколи не був зрадником, та деякі люди вигнали його силоміць, про що маєте точні відомості. А найбільше винний у цьому Роман Пешта, який перший звідси, із Запоріжжя, розпалив вогонь у війську, і тепер знову через нього все починається. Його першого треба було б у цей вогонь кинути, замість того щоб невинний люд мав розплачуватися. При цьому з покірними послугами віддаємося на милостиву ласку в. м., нашого м-ті пана і добродія.
Найнижчі підніжки, молойці, все товариство, що перебуває на Запоріжжі.