Польські порядки на Україні (частина 1)

8. Польські порядки на Україні

Котрі землі переходили під Польщу, заводили там Поляки польські порядки: з початку в Галиччині, потім на Поділі, а тепер і по всій Україні. А були ті порядки для українських людей, а особливо для людей простих, дуже недобрі, далеко гірші, ніж були в державі українській, а навіть литовській (поки литовські пани не почали заводити польських порядків). Прийшлось Українцям пожалувати й за своєю власною державою, та нічого робити: тепер усім рядили Поляки, а Українці не мали ні в чім голосу.
Поляки були католики й мали то собі за обовязок, щоб свою католицьку віру ширити, а иньші віри тіснити, аби люде на католицьку віру переходили; так учили їх духовні, і так їх королі й пани старались робити. Українці ж були православні, і для того у всім мали прикрости, і не було їм ходу ні в чім.
Пани-Поляки так уважали, що православні не можуть бути допущені до ніякого начальства, до ніякого уряду: напр. міщанин, котрий православний, не повинен бути вибраний ні в яку старшину. Навіть до цехів або до ремесла в науку православних не приймали: ні до чого їм приступу немало бути. У Львові, столиці галицькій, Українцям вільно було мати доми тільки при одній улиці, більше ніде, і тільки на тій одній улиці можна було звонити в дзвони православної церкви, або священикам ходити з хрестами та хоругвами, або ховати мерця з процесією. Не вільно було православним ніде ставити нові церкви. А хоч сих заборон не завсіди пильновано, то все таки ними дуже докучали православним. За ніщо кождого православного мали, а Українці були тоді всі православні.
Мову у всім заведено польську та латинську, і в судах судили по польському праву, а не так як люде на Україні звикли. Начальниками всякими королі настановляли тільки Поляків. Полякам роздавали землі всякі – порожні чи з селянами. У панів українських землі відбирали та Полякам оддавали, або ріжними способами до того приводили, щоб ті землі в польські руки йшли. Намовляли українських панів, аби видавали доньок за Поляків та маєтками наділяли; нераз український пан, женячи ся з Полькою, й сам мусів на католицьку віру перейти (бо католикам женити ся з православними заборонялось), і діти його вже ставали Поляками. І так з часом звело ся зовсім українське панство. Син того князя Острозького, що про нього я казав, Константин молодший, ще славив ся як голова українського народу, як перший оборонець православної віри, помічник Українцям в освіті (він заложив українську школу в своїм місті – Острогу, друкував книжки й иньші добрі річидля України робив), а вже сини його були католики й Поляки, і всі величезні його маєтки пішли в польські та католицькі руки. Так з часом стали на Україні панами самі Поляки, а Українці – самі міщане та селяне, панські піддані-кріпаки.
Селянам та всякому убогому людови і в Польщі було недобре, бо пани здавна там велику забрали силу, а на Україні – то й поготів. За давніх часів на Україні були невільники, такі що в панськім дворі сиділи і на панській страві робили; але були й свободні селяне, які на своїй землі сиділи і тільки на князя податки платили, а в громаді своїй всякі свої справи самі порядкували. За польських часів невільників ніби не стало, але всіх селян в таке кріпацтво повернено, що мало що від невільництва ріжнилось.
Земля тепер уся вважалась панською: панам повіддавано селян з землею, а котрі землі з селянами не були ще віддані панам на вічність, то такі ріжним панам віддавали ся в державу (звали ся такі пани державцями й старостами), і вони тими селянами так само рядили, як пани-дідичі своїми "підданими" – кріпаками. Могли від селянина, або як вони його називали – від "холопа", землю відібрати, землю з селянином чи нарізно иньшому панови продати. Могли на підданих накладати всякі роботи, датки й чинші (грошеві податки), й справді накладали все нові та нові. Коло року 1450 в Галиччині селяне, напр., давали з лану грунту (коло 15 десятин) від 30 до 48 грошей, велику міру вівса – звану "колодою" й робили 14 днів панщини до року. А сто літ пізнійше давали стільки, що се виходило на 4 і на 8 колод вівса, а панщини мали робити два або три дні на тиждень з господарства, а господарства були вже не ланові, а півланові! Пізнійше ще збільшилась та панщина, так що селяне не мали просвітку й мало не цілий тиждень мусіли робити на панських ланах, не можучи робити на себе. А при тім мусіли зносити всякі кривди й поневірку від пана.