Географічний фактор в культурі. Побутова культура (звичай, традиція, обряд, ритуал)

Географічний фактор зберігає сильний культуротворчий потенціал протягом усієї історії народу і нації, він є тим невичерпним матеріалом, з якого творяться всі культурні форми і завдяки якому зберігаються національна унікальність і самобутність культурного процесу.

Під впливом географічного фактора витворюються схожі господарсько-культурні типи серед народів, що живуть у подібних природних і соціально-економічних умовах.

У рамках господарсько-культурного типу в органічній єдності перебувають усі елементи: традиційні види господарської діяльності, структура виробництва, зафіксований у знаннях і навиках людей технологічний досвід, а також відповідна система цінностей трудової мотивації. За названими параметрами можна виявити генетичне ядро, що є домінантою в подальшому розвитку національних особливостей господарської культури народу і сприятливою передумовою для обміну між спорідненими культурами різних народів. Так, висока землеробська культура українського народу, що бере свій початок з мотичного землеробства доби неоліту (VI-IV тисячоліття до н. е.), була провідним культуротворчим фактором його життєдіяльності на всіх етапах історичного розвитку аж до періоду сталінської колективізації. У структурі господарської культури цементуючим елементом є національно-світоглядна основа трудової мотивації. Лише зберігаючи і закріплюючи цю основу, народ може досягти економічного розквіту. Саме вірність віковим традиціям, органічно пов’язаним з ритуальними культами, допомогла японському народові здійснити економічне чудо. На Україні труд завжди пов’язувався з християнськими символами; образи Христа, що «іде за плугом», і діви Марії, що «їсти приносить», сприймались хліборобами як вияв Божої благодаті в їх повсякденному спілкуванні з землею-годувальницею.

Специфіка національної культури проявляється не тільки у традиційних видах господарської діяльності, але й у всіх сферах сучасної економіки: виробництві, обміні, споживанні, розподілі й Управлінні. Скажімо, якщо шведи досягли високого рівня в розподілі національного продукту, американці традиційно сильні в менеджменті, то японці перевершили всіх ефективно функціонуючою системою трудової мотивації.

Необхідною умовою окультурення сучасної економіки є вільна підприємницька діяльність, конкурентна боротьба. Тільки економічна свобода в поєднанні з національною культурно-господарською традицією здатні витворити такий тип культурного господаря, для якого культурно-національний аспект товару буде не менше значити, ніж економічний. Досвід сучасних цивілізованих країн показує, що дух вільного підприємництва поступово орієнтує зміст виробництва і споживання на етнічні цінності. При цьому, аби не втратити національну самобутність у бурхливому процесі інтернаціоналізації та інтеграції, національна економіка мусить шукати оптимальні резерви виходу на передові рубежі науково-технічного прогресу у джерелах вітчизняної і світової культури. Ось чому на Заході в школах бізнесу велика увага приділяється вивченню предметів гуманітарного циклу як національного, так і світового рівня. Наприклад, працівник торгівлі володіє декількома іноземними мовами, знаннями з галузі історії, соціології, теорії економічних учень, географії зарубіжних країн.

Отже, національна культура в сфері господарського життя не тільки забезпечує органічний зв’язок господарсько-культурної традиції з модерними галузями економіки, але й збагачує мозаїку світового культурного процесу дорогоцінними каменями з національним відблиском.

Національна побутова культура, функціонуючи за межами виробничої і суспільно-політичної діяльності, включає в себе засоби задоволення потреб людини у їжі, одязі, житлі, охороні здоров’я, а також різні механізми засвоєння духовних благ, мережу закладів відпочинку, спілкування, розваг, сімейні і родинні відносини. Вона охоплює як матеріальні елемента, так і широкий спектр духовних явищ: фольклор, народне образотворче мистецтво, народні філософські знання, релігійні вірування. До матеріальних чинників можна віднести домашні промисли та ремесла, традиційний гужовий транспорт, типи поселень та різновиди народного житла, його інтер’єр, господарський двір, народний одяг, харчування. Всі названі складники мають етнічну і національну специфіку. Взяти хоча б систему харчування: набір харчових продуктів, способи їх обробки, приготування страв, харчові обмеження, режим повсякденного харчування, асортимент обрядових страв. Та й самі широко вживані терміни «національна кухня», «національний одяг» переконливо свідчать про національний характер побуту.

Важливими чинниками побутової культури є звичаї, традиції, обряди, ритуали, які, поєднуючись з відповідними матеріальними елементами, виражають глибокий духовний смисл.

Звичай – усталений спосіб людської діяльності або правило поведінки, характерні для етнічної групи чи народу. Традиції (лат. traditio – передача) – процес позабіологічної передачі від покоління до покоління усталених культурно-добутових особливостей. Обряд – колективні символічні дії, виконувані з нагоди найважливіших подій у житті людини, сім’ї, колективу. Ритуал (лат. ritualis – обрядовий) – сукупність обрядів (Культура і побут населення України, с. 232). Взаємодіючи між собою, ці складники національно-побутової культури відтворюють неперервний процес одухотворення нащадків з надр сивої давнини. Так, поховальний обряд на Україні, що супроводжувався звичаєм класти хліб на віко труни небіжчика, посипати долівку зерном після вино су його з хати, символізував неперервність людського роду, прагнення зберегти живий зв’язок поколінь.

Завдяки певному консерватизмові, яким відзначається побутова культура, забезпечується ефективна дія механізму культурної спадкоємності, без якого неможливий розвиток нації. Правда, деякі компоненти побуту набувають рудиментарної форми, стають анахронізмом до вимог часу. Скажімо, викрадення нареченої чи викуп за неї, що мають місце в побуті закавказьких народів, у сьогоднішніх умовах сприймаються вже як явища антикультурного ґатунку. Суть культури полягає в тому, щоб шляхом розумного селекційного відбору здійснювати синтез позитивних моментів і сучасного в побутовій сфері. Таким чином, побутова культура, маючи глибокі народні корені і розгалужену систему судин, по яких циркулюють потоки культуротворчих актів широких верств народу, є одним із головних факторів національної самоідентнфікації.