Марксистська концепція культури. Маркс, Енгельс, Ленін

Марксистська концепція культури. Підхід К. Маркса (1818-1883) і Ф. Енгельса (1820-1895) до проблем культури заснований на поділі історії цивілізації на три великі епохи, які, в свою чергу, є наслідком «трьох великих форм поневолення» – рабства, кріпосництва, найманої праці. Ф. Енгельс у праці «Походження сім’ї, приватної власності і держави» підкреслює, що суперечності докапіталістичних епох були приховані становим поділом суспільства, релігійними та політичними ілюзіями, в епоху ж буржуазної цивілізації ці покрови виявились зірваними: буржуазія, якою рухало нестримне прагнення збагачення, не залишила між людьми ніякого іншого зв’язку, крім голого інтересу, безсердечного «чистогану». «В крижаній воді егоїстичного розрахунку, – писали К. Маркс і Ф. Енгельс в «Маніфесті Комуністичної партії», – втопила вона священний трепет релігійного екстазу, рицарського ентузіазму, міщанської сентиментальності» (Маркс К. і Енгельс Ф. Твори, т. 4, с. 412). Тим самим капіталістична цивілізація в середині XIX ст. досягла свого апогею як антагоністична, бо буржуазна приватна власність у тому вигляді, в якому вона тоді існувала, «неминуче породжує варварство всередині капіталістичної цивілізації». Вихід з даної ситуації Маркс і Енгельс вбачали у здійсненні соціалістичної революції, внаслідок якої повинна бути знищена сама основа антагонізму – приватна власність на засоби виробництва, ліквідований поділ суспільства на класи і створена «асоціація» вільних індивідів – комунізм. Вони були переконані, що комунізм стане якісно новим етапом у розвитку людства, стрибком із «царства необхідності в царство свободи», створить справжню всезагальну цивілізацію і відповідну їй всебічно розвинуту культуру.

Вся ця масштабна, вражаюча і захоплююча уяву концепція переходу людства в царство свободи, з якої мала початися справжня історія культури, була обгрунтована критичним аналізом капіталістичного суспільства, розкриттям основних його суперечностей, вад, антагонізмів. Як вчені Маркс і Енгельс створили загальний нарис майбутнього комуністичного суспільства та його культури, залишивши дальшу розробку для своїх учнів та прихильників.

Послідовників та інтерпретаторів марксизму не бракувало. Кожен з них брав із праць основоположників те, що було йому ближче до душі, доповнював своїми міркуваннями і вважав це справжнім марксизмом. Серед марксистів різних напрямків кінця XIX – початку XX ст. найбільш помітною фігурою був В. Ленін (1870-1924). Його вклад у теорію і практику марксизму настільки значний і своєрідний, що можна говорити про ленінський варіант цього вчення. Ленін доповнив марксизм ученням про імперіалізм як вищу стадію капіталізму, змінивши загальну історіософську логіку своїх попередників, висунув ідею перемоги соціалізму в одній окремо взятій країні, де ланка капіталізму найслабша, добачивши таку ланку в Росії; розробив теорію держави диктатури пролетаріату як держави перехідного періоду на шляху будівництва соціалізму і комунізму. В галузі теорії культури, виходячи з ідеї класової боротьби, висунув учення про дві культури в кожній національній культурі досоціалістичного суспільства – культуру пануючих експлуататорських класів і культуру експлуатованих народних мас, звідки випливало, що соціалістична культура бере собі зі старої лише соціалістичні елементи, відкидаючи решту як ворожу новому суспільному ладові. Ці ідеї й були реалізовані в ідеології і практиці Пролеткульту. Однак, переконавшись, що Пролеткульт, сповідуючи принцип класовості, пропагує нігілізм у ставленні до минулої культури і, по суті, освячує вандалізм, Ленін переглядає свою концепцію культури, піддає гострій критиці Пролеткульт і в праці «Завдання Спілок молоді» висуває ідею про необхідність кожному комуністові засвоїти всю суму знань, яку виробило людство, ставить завдання провести в пореволюційній Росії врешті-решт культурну революцію. Ленін визнає необхідність зміни «усієї нашої точки зору на соціалізм», фактично відмовляючись від попередніх теоретичних постулатів, і формулює ідею госпрозрахункового соціалізму та його культури. Отже, ленінська концепція культури не є такою простою схемою, як це видавалось у радянській науці ще зі сталінських часів, а має свою складну логіку розвитку.

Останні ленінські праці були вимушеним і запізнілим визнанням помилковості обраного шляху тероризму, який базувався на ідеї непримиренної класової боротьби. Однак цієї помилковості не визнали інші лідери більшовизму. До чого це привело в економічному, соціальному та культурному плані, добре відомо.