Середньовічна культура Західної Європи. Героїчні епоси, виникнення університетів, куртуазна поезія

В епоху Середньовіччя досягла високого рівня шкільна і університетська освіта. Для навчання кліриків використовувались єпископські й монастирські школи, у яких Боецієм і Ф. Кассідором (487-578) було введено поділ «семи вільних мистецтв» на дві частини: тривіум (три шляхи знання: граматика, риторика і діалетика) та квадріум (чотири шляхи знання: геометрія, арифметика, астрономія і музика). У XII-XIII ст. на базі таких шкіл виникли університети. В 1200 р. у Франції засновано Паризький університет; в Італії були такі відомі школи, як Болонська юридична та Солернська медична. Паризький університет мав чотири факультети: «молодший», або артистичний, на якому вивчалися «сім вільних мистецтв», і три «старших» – медичний, юридичний та богословський, де можна було навчатися після закінчення артистичного.

У XIII ст. з’явилися й інші університети: Оксфордський та Кембріджський в Англії, Саламанський в Іспанії, Неапольський в Італії. В наступному столітті засновані Празький, Краківський, Гейдельберзький, Кельнський і Ерфуртський. Наприкінці XV ст. в Західній Європі налічувалося 65 університетів, у переважній більшості заснованих з санкцій римської курії. Студенти (від лат. studeo, studere – ретельно займатися) об’єднувались в організації («земляцтва», «провінції» і «науки»). На чолі «науки» стояли виборні прокуратори. Виборними були також посади ректорів. Навчання в університетах проходило у формі професорських лекцій; влаштовувалися публічні виступи з проблем філософії й богослов’я, у яких брали участь професори і студенти. Іноді такі диспути переростали у повчальні мистецькі дійства. Наприклад, оксфордський магістр Дуне Скотт (1266-1309) в одному диспуті вислухав і запам’ятав 200 тез, тут же послідовно їх заперечивши. Навчання провадилось латинською мовою, було дуже складне для засвоєння, і тому не дивно, що лише третина студентів отримувала ступінь бакалавра і тільки кожний шістнадцятий – ступінь магістра.

Наука в середні віки була в основному книжною справою. Вона опиралась головним чином на абстрактне мислення і лиш незначною мірою на експеримент, оскільки ще не ставила перед собою прагматичної мети, не втручалась у природний хід подій, а намагалася зрозуміти світ у процесі споглядання. В науці виділяли чотири напрямки. Перший – фізико-космологічний, ядром якого було вчення про рух на основі натурфілософії арістотелізму; він об’єднував сукупність фізичних, астрономічних і математичних знань, що підготували грунт для розвитку математичної фізики Нового часу. Другий – вчення про світло; оптика у вузькому розумінні була частиною загальної доктрини – «метафізики світла», що випливало із засад неоплатонізму. Третій – наука про живе; цей напрямок охоплював комплекс питань про душу, як джерело рослинного, тваринного і людського життя, в дусі арістотелізму. Четвертий напрямок стосувався астролого-медичних знань, у тому числі алхімії. Своєрідність алхімії полягала в тому, що вона об’єднувала в певну цілісну систему наукові узагальнення і фантазію, раціональну логіку і міфологію, будучи найбільше пов’язана з особливостями середньовічного мислення.

Література XII-XIII ст. мала переважно викривальне спрямування щодо існуючих порядків. Особливе місце займала поезія вагантів (від нім. vagants – бродячі люди), які з’явились у Німеччині і Франції. Творчість вагантів була вільнодумна, бешкетна, дуже далека від аскетичних ідеалів Середньовіччя – вона оспівувала безтурботні веселощі, вільне життя, викривала зажерливість католицького духовенства.

В XI-XII ст. сформувався героїчний епос. Найбільш відомим твором цього жанру у Франції стала «Пісня про Роланда», у якій підступній зраді протиставляється патріотична вірність. Задля свого сеньйора головний герой готовий витерпіти великі страждання і навіть віддати своє життя. Видатним пам’ятником німецького героїчного епосу є «Пісня про Нібелунгів», у якій розповідається про загибель Бургундського королівства під ударами гуннів у 437 p., звеличуються рицарські звичаї Німеччини XII ст. Морально-етичний образ рицаря відзначався рисами, які можуть бути визнані загальнолюдськими моральними цінностями, – рицар повинен молитись, уникати гріха, пихатості та негідних вчинків, захищати вдів і сиріт, воювати лише за справедливе діло.

При дворах сеньйорів з’явилася куртуазна поезія, що прославляла інтимні почуття і культ служіння «прекрасній дамі». Цей культ займав центральне місце у творчості трубадурів – провансальських поетів, серед яких були і лицарі, і великі феодали, і прості люди. Поезії трубадурів властива різноманітність жанрів: пісні любовні, ліричні, політичні, пісні, які висловлюють тугу з приводу смерті якогось сеньйора. Великою популярністю користувалися й куртуазні романи з таємничими пригодами, зачарованими людьми, чудотворними явищами тощо.

Характеризуючи середньовічне образотворче мистецтво, треба підкреслити його стильові особливості, які найбільше проявились у церковній архітектурі і скульптурі. З часів Карла Великого виробляється так званий романський стиль: монастирські церкви нагадують фортеці з малими і вузькими вікнами, приземленими колонами, масивними вежами. Все багатство скульптурних зображень зосереджено на головному фасаді і в середині вівтаря, який розташований на підвищенні. Все це, разом узяте, демонструвало в людині усвідомлення власного безсилля.

В другій половині XII ст. на Заході, перш за все у північній Франції, з’являється інший архітектурний стиль – готичний. Для нього характерне устремління споруди вгору за рахунок гострих стрілчатих шпилів. У стінах появляються величезні вікна з кольоровим, мальовничорозписаним склом. Численні гостроконусні арки, багатство скульптур, оздоб – усе це надавало готичним соборам динамічності, пробуджувало релігійно-містичні почуття. Готичний стиль використовувався і в світських будовах.

Таким чином, у надрах Середньовіччя була нагромаджена величезна духовно-культурна енергія, яка сприяла яскравому спалахові людського генія в часи Відродження і Реформації.

Література:

История государства и прана зарубежных стран. Ч. I. М, 1988;

История средних веков. М., 1990;

Методические указания к чтению проблемной лекции на тему «Культура Византии». К., 1990;

Методические peкоменданции по теме «Средневековая европейская культура» курса «История и теория мировой и отечественной культуры». К, 1990;

Полікарпов В. Лекції з історії світової культури. Харків, 1990.