Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Середньовічна культура Західної Європи. Героїчні епоси, виникнення університетів, куртуазна поезія

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Теорія та історія культури

В епоху Середньовіччя досягла високого рівня шкільна і університетська освіта. Для навчання кліриків використовувались єпископські й монастирські школи, у яких Боецієм і Ф. Кассідором (487-578) було введено поділ «семи вільних мистецтв» на дві частини: тривіум (три шляхи знання: граматика, риторика і діалетика) та квадріум (чотири шляхи знання: геометрія, арифметика, астрономія і музика). У XII-XIII ст. на базі таких шкіл виникли університети. В 1200 р. у Франції засновано Паризький університет; в Італії були такі відомі школи, як Болонська юридична та Солернська медична. Паризький університет мав чотири факультети: «молодший», або артистичний, на якому вивчалися «сім вільних мистецтв», і три «старших» – медичний, юридичний та богословський, де можна було навчатися після закінчення артистичного.

У XIII ст. з’явилися й інші університети: Оксфордський та Кембріджський в Англії, Саламанський в Іспанії, Неапольський в Італії. В наступному столітті засновані Празький, Краківський, Гейдельберзький, Кельнський і Ерфуртський. Наприкінці XV ст. в Західній Європі налічувалося 65 університетів, у переважній більшості заснованих з санкцій римської курії. Студенти (від лат. studeo, studere – ретельно займатися) об’єднувались в організації («земляцтва», «провінції» і «науки»). На чолі «науки» стояли виборні прокуратори. Виборними були також посади ректорів. Навчання в університетах проходило у формі професорських лекцій; влаштовувалися публічні виступи з проблем філософії й богослов’я, у яких брали участь професори і студенти. Іноді такі диспути переростали у повчальні мистецькі дійства. Наприклад, оксфордський магістр Дуне Скотт (1266-1309) в одному диспуті вислухав і запам’ятав 200 тез, тут же послідовно їх заперечивши. Навчання провадилось латинською мовою, було дуже складне для засвоєння, і тому не дивно, що лише третина студентів отримувала ступінь бакалавра і тільки кожний шістнадцятий – ступінь магістра.

Наука в середні віки була в основному книжною справою. Вона опиралась головним чином на абстрактне мислення і лиш незначною мірою на експеримент, оскільки ще не ставила перед собою прагматичної мети, не втручалась у природний хід подій, а намагалася зрозуміти світ у процесі споглядання. В науці виділяли чотири напрямки. Перший – фізико-космологічний, ядром якого було вчення про рух на основі натурфілософії арістотелізму; він об’єднував сукупність фізичних, астрономічних і математичних знань, що підготували грунт для розвитку математичної фізики Нового часу. Другий – вчення про світло; оптика у вузькому розумінні була частиною загальної доктрини – «метафізики світла», що випливало із засад неоплатонізму. Третій – наука про живе; цей напрямок охоплював комплекс питань про душу, як джерело рослинного, тваринного і людського життя, в дусі арістотелізму. Четвертий напрямок стосувався астролого-медичних знань, у тому числі алхімії. Своєрідність алхімії полягала в тому, що вона об’єднувала в певну цілісну систему наукові узагальнення і фантазію, раціональну логіку і міфологію, будучи найбільше пов’язана з особливостями середньовічного мислення.

Література XII-XIII ст. мала переважно викривальне спрямування щодо існуючих порядків. Особливе місце займала поезія вагантів (від нім. vagants – бродячі люди), які з’явились у Німеччині і Франції. Творчість вагантів була вільнодумна, бешкетна, дуже далека від аскетичних ідеалів Середньовіччя – вона оспівувала безтурботні веселощі, вільне життя, викривала зажерливість католицького духовенства.

В XI-XII ст. сформувався героїчний епос. Найбільш відомим твором цього жанру у Франції стала «Пісня про Роланда», у якій підступній зраді протиставляється патріотична вірність. Задля свого сеньйора головний герой готовий витерпіти великі страждання і навіть віддати своє життя. Видатним пам’ятником німецького героїчного епосу є «Пісня про Нібелунгів», у якій розповідається про загибель Бургундського королівства під ударами гуннів у 437 p., звеличуються рицарські звичаї Німеччини XII ст. Морально-етичний образ рицаря відзначався рисами, які можуть бути визнані загальнолюдськими моральними цінностями, – рицар повинен молитись, уникати гріха, пихатості та негідних вчинків, захищати вдів і сиріт, воювати лише за справедливе діло.

При дворах сеньйорів з’явилася куртуазна поезія, що прославляла інтимні почуття і культ служіння «прекрасній дамі». Цей культ займав центральне місце у творчості трубадурів – провансальських поетів, серед яких були і лицарі, і великі феодали, і прості люди. Поезії трубадурів властива різноманітність жанрів: пісні любовні, ліричні, політичні, пісні, які висловлюють тугу з приводу смерті якогось сеньйора. Великою популярністю користувалися й куртуазні романи з таємничими пригодами, зачарованими людьми, чудотворними явищами тощо.

Характеризуючи середньовічне образотворче мистецтво, треба підкреслити його стильові особливості, які найбільше проявились у церковній архітектурі і скульптурі. З часів Карла Великого виробляється так званий романський стиль: монастирські церкви нагадують фортеці з малими і вузькими вікнами, приземленими колонами, масивними вежами. Все багатство скульптурних зображень зосереджено на головному фасаді і в середині вівтаря, який розташований на підвищенні. Все це, разом узяте, демонструвало в людині усвідомлення власного безсилля.

В другій половині XII ст. на Заході, перш за все у північній Франції, з’являється інший архітектурний стиль – готичний. Для нього характерне устремління споруди вгору за рахунок гострих стрілчатих шпилів. У стінах появляються величезні вікна з кольоровим, мальовничорозписаним склом. Численні гостроконусні арки, багатство скульптур, оздоб – усе це надавало готичним соборам динамічності, пробуджувало релігійно-містичні почуття. Готичний стиль використовувався і в світських будовах.

Таким чином, у надрах Середньовіччя була нагромаджена величезна духовно-культурна енергія, яка сприяла яскравому спалахові людського генія в часи Відродження і Реформації.

Література:

История государства и прана зарубежных стран. Ч. I. М, 1988;
История средних веков. М., 1990;
Методические указания к чтению проблемной лекции на тему «Культура Византии». К., 1990;
Методические peкоменданции по теме «Средневековая европейская культура» курса «История и теория мировой и отечественной культуры». К, 1990;
Полікарпов В. Лекції з історії світової культури. Харків, 1990.

◄ Середньовічна культура Західної Європи. Боецій, Фома Аквінський, Р. Бекон

Зміст підручника "Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія та історія культури"

Культура епохи Відродження (культура Ренесансу) ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Теорія та історія культури