Культура і глобальні проблеми. Демографічна проблеми. Тоталітаризм

До числа важливих глобальних проблем належить проблема швидкого збільшення кількості і зміни структури населення. Складність демографічної проблеми помітив ще англійський економіст Т. Мальтус (1766-1834), прийшовши до висновку, що при зростанні населення в геометричній прогресії засоби для проживання збільшуються в арифметичній. Ці фактори, на думку вченого, обумовлені природними механізмами: перша тенденція визначається загальним законом розмноження живих організмів, друга – зменшенням родючості грунтів.

На сучасному етапі швидкий приріст населення спостерігається, як правило, у слаборозвинутих у соціальному й економічному відношеннях країнах Азії, Африки і Латинської Америки. Саме тут найгостріше відчувається дефіцит продовольства, житла, низький рівень освіти і медичного обслуговування. Як наслідок, близько третини населення планети живе в умовах хронічної бідності, близько 800 млн. – в умовах голоду або недоїдання. В той же час у високорозвинутнх країнах показник народжуваності постійно знижується.

Для країн із слаборозвинутою економікою й соціальною інфраструктурою вирішення демографічної проблеми залежить насамперед від змін у сферах політичної організації, науки та освіти, які б сприяли подоланню архаїчних традицій, вихованню кадрів з високою виробничою і технологічною культурою. І все ж, приріст населення має певну межу, оскільки, по-перше, скорочуються запаси земель, придатних для сільського господарства, по-друге, зростають витрати, пов’язані з міжрегіональними і внутрішніми конфліктами, по-третє, для засвоєння передових сільськогосподарських і промислових технологій, підготовки спеціалістів високого рівня потрібен тривалий час.

Ця проблема не зможе бути вирішена без повноцінного діалогу культур Сходу і Заходу.

Для налагодження тісних контактів між Сходом і Заходом необхідно відмовитися від європоцентристських поглядів на культури інших народів, пройнятися християнським милосердям до людей тих країн, які переживають економічні, соціальні і демографічні труднощі. Під цим кутом зору слід розглядати намагання Заходу знизити конфронтацію з «третім світом», підключити його до своєї економіки і політики, врегулювати міжрегіональні конфлікти.

Причини названих глобальних проблем криються, по-перше, у зростаючій диспропорції між науково-технічним і культурно-духовним розвитком людства як єдиного цілого; по-друге, у невідповідності політичних систем вимогам соціального прогресу. В першому випадку йдеться про те, що людство внаслідок значного відставання духовно-морального розвитку від науково-технічного виявилося не готовим розумно використовувати досягнення останнього і завдало великих збитків природному середовищу і культурі. В другому випадку маємо на увазі, що виникнення на початку нинішнього століття тоталітарних режимів штовхнуло світ до шаленої гонки озброєнь, прискореного розвитку важкої індустрії з невиправдано великими енергетичними затратами, призвело до тотального відчуження людини від власності, влади, духовно-культурних цінностей.

Для тоталітарного режиму властиві такі атрибути:

• всеохоплююча ідеологія, звернення переважно не до розуму, а до інстинктів;
• монолітна масова партія як носій цієї ідеології й одночасно монопольно пануюча структура над державою і всіма сферами суспільного життя;
• сакралізація рис вождя і керівної еліти;
• апарат масового терору.

До джерел тоталітаризму можна віднести:

• антиліберальні та соціалістичні політичні течії, які розглядали людину як момент руху до якоїсь колективної мети, заперечуючи абсолютну цінність особистості;
• масову люмпенізацію багатьох соціальних верств з яскраво вираженими відхиленнями від традиційних культурних цінностей;
• економічну і соціальну нестабільність суспільства, прагнення до економічного ривка в умовах технологічного відставання, низького рівня освіти, політичної і економічної культури, засилля патріархальних відносин.

Найбільш небезпечної стадії тоталітаризм досяг у фашистській і комуністичній суспільних системах; у першій системі він мав своєю ідеологічною основою національну винятковість, у другій – класову. Фашизм, відверто проголосивши ідею світового панування і національної зверхності, не міг розраховувати на довготривалий успіх: він був приречений на поразку своїм ворожим протистоянням світові.

Комунізм, на відміну від фашизму, зумів домогтися вищого рівня тоталітарності завдяки знищенню приватної власності і повному підпорядкуванню державі всіх суспільних інститутів, у тому числі й церкви. Комуністична ідеологія, проголосивши своєю базою соціальну справедливість і класову солідарність трудящих всього світу, виглядала значно привабливішою, ніж фашистська. Все це забезпечило комуністичному тоталітаризму певні переваги, продовжило його існування в світовій історії. Однак комуністична система, підірвавши остаточно стимули до праці та зруйнувавши економічне й екологічне середовище, вичерпала свої можливості і, як наслідок, також зазнала краху. Розвалилася побудована на фундаменті комуністичного тоталітаризму радянська імперія, на уламках якої будуються незалежні національні держави. Цей процес супроводжується інтенсивними спалахами соціальної напруженості, міжнаціональними конфліктами, розвалом економіки, різким зниженням матеріального добробуту людей. Перехід до сучасного цивілізованого суспільства в цих умовах не може бути швидким і легким, можливі несподівані повороти і катаклізми. Адже в так званих посткомуністичних державах необхідно одночасно здійснювати цілий комплекс реформ і забезпечувати певну стабільність соціальної й політичної ситуації. Реалізація завдань такого історичного масштабу в умовах, коли процес зламу старих адміністративних структур значно випереджає творення нових демократичних інститутів і механізмів принципово нової соціокультурної регуляції, коли проведення радикальних економічних реформ сприймається частиною населення як втрата деяких матеріальних благ, порушення звичних способів мислення та соціальної орієнтації, пов’язана з небезпекою соціальних вибухів і на цій основі реанімацією авторитаризму в інших формах.

Небезпеку для розвитку світової цивілізації складають також існуючі в деяких країнах Азії й Африки тоталітарні теократичні режими, що базуються на принципах ісламського фундаменталізму і мають виразну тенденцію до поширення.

Подолання тоталітаризму в світовому масштабі у будь-якій формі вияву (комуністичній, фашистській, теократичній) є необхідною умовою відвернення ядерної й екологічної катастрофи, тому уряди та громадськість розвинутих країн Заходу намагаються надати технологічну, фінансову, консультативну та іншу допомогу тим народам, які вже скинули ярмо тоталітаризму і стають на шлях побудови демократичного суспільства.

Деякі зарубіжні футурологи висунули цікаві передбачення щодо майбутнього світової цивілізації і культури. Так, американець А. Тоффлер (нар. 1928) вбачає це майбутнє в переході від індустріального суспільства, яке характеризується централізацією, гігантизмом, одноманітністю й супроводжується гнітом, злидням і та екологічним занепадом, до постіндустріального суспільства, Для якого властиве визнання плюралізму як основного принципу у всіх сферах суспільного життя. Засновник Римського клубу італійський економіст і бізнесмен А. Печчеї (1908-1984) розглядає перспективи розвитку сучасного світу в контексті виховання людини на засадах «нового гуманізму». На його думку, «новий гуманізм» включає три аспекти: глобальність, любов до справедливості і відмову від насильства. Ці передбачення, отже, сформульовані в напрямку розгортання світової інтеграції та плюралістичної демократії, що й має в кінцевому рахунку піднести на вищий рівень цивілізацію і культуру.

Література:

Гаврилишин Б. Дороговкази в майбутнє. К., 1990;

Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. М., 1990;

Кузьменко Л. В., Романчук О. К. На порозі надцивілізації. Львів. 1991;

Лопатин Л. М. Современное значение философских идей кн. С. Н. Трубецкого // Вопросы философии и психологии. Кн. 131. М., 1916;

Мировая экономика и международные отношения, 1986, №8;

Печчеи А. Человеческие качества. М., 1980;

Щепа В. В. Екологізація свідомості // Трибуна, 1991, №9.