Утвердження християнства на Русі

Утвердження християнства на Русі відбулось не одразу. Вміщена у літописі легенда про Андрія Первозванного, який побував на Київських горах, дозволяє думати, що християнські місіонери потрапляли на українські землі ще в перші століття нашої ери. І. Огієнко припускає, що хозарська місія солунських братів Кирила та Мефодія в IX ст. насправді була місією руською, здійсненою на запросини київського князя Аскольда. М. Брайчевський обґрунтовує гіпотезу, що Русь уперше хрестилася саме за цього князя у 860 р. Тому не дивно, що проголошення християнства державною релігією князем Володимиром у 988 р. і заборона язичництва були досить спокійно сприйняті в Подніпров’ї. Натомість на окраїнах Руської землі населення ще довго дотримувалося старої віри, так що навіть у містах доводилося силою змушувати людей охреститись.

Церква вперто боролася з «поганством», однак так і не змогла викорінити вікову традицію. Християнство змушене було пристосовуватись, асимілювати язичницькі культи та обряди, вбираючи в себе їх елементи. У такому вигляді до наших часів дійшли давні звичаї і традиції русичів, зв’язані з офіційним церковним культом: Різдво Всесвіту святкується як Різдво Христове, готуються кутя і дванадцять страв, співаються колядки і щедрівки; із церковними святами зв’язані й інші календарні свята українців – Масляна (проводи зими) перед Великим постом, закликання весни на «40 мучеників», гаївки на Великдень, свято Купала на Іванів день.

У тім, що християнське вчення стало близьким і зрозумілим народові, значна заслуга монастирів та чернецтва. Одним із перших був заснований Печерський монастир у Києві. Афонський чернець Антоній (XI ст.), поселився в печері серед лісу над Дніпром і почав життя аскета: споживав лише хліб і воду, весь час копав свою печеру і молився Богу. Навколо нього зібралося з часом до двох десятків ченців, які і створили монастир. Ігумен Печерського монастиря Феодосій (XI ст.) запровадив суворий статут монашого ордену отців-студитів і перетворив монастир у зразковий в моральному та господарському плані: монахи займались городництвом і садівництвом, ткали і в’язали, переписували книги але найбільше дбали про аскетизм – постили через день чи взагалі жили тільки на хлібі та воді, намагалися подовгу не спати, класти якомога більше поклонів тощо. Проте аскетизм візантійського зразка на Русі не прижився, узяли гору природний слов’янський оптимізм, добродушність, веселість, схильність до музики й співу.

Християнство об’єднало під своєю егідою майже всі галузі культури. Саме храми та монастирі – Софія Київська, Спас Чернігівський, Печерський і Видубецький монастирі та інші були одночасно й осередками освіти, бібліотеками, центрами творення мистецьких цінностей.