Українська культура радянського періоду

Тема 6. Українська культура радянського періоду

З часу утворення Центральної Ради розпочалась активна державна підтримка розвитку української культури. Однак, громадянська війна, що розгорталась на Україні, перешкодила дальшому зростанню цієї підтримки. Ні Директорія, ні тим більше радянський уряд УРСР не мали у цій царині значних заслуг. Братовбивчий конфлікт розкидав українську інтелігенцію по різних політичних угрупованнях, примусив спрямувати свої зусилля не стільки на національно-культурне відродження, скільки на боротьбу за власне виживання. Віра у рятівну місію революції, в її очищуючий вогонь, який зруйнує політичні, економічні і духовні кайдани, змінюється пізніше на гіркі роздуми, а то й зневіру і страх перед «кривавим потоком» (О. Олесь) громадянської війни.

Незважаючи на те, що багато українських письменників у перші пореволюційні роки пройшли складний і суперечливий шлях ідейного становлення, уже на кінець 1920 р. формується ціла когорта майстрів слова, які оволоділи, хоч кожен по-різному і в не однаковій мірі, революційним світоглядом. Це була яскрава революційно-романтична течія, до якої належали П. Тичина, В. Еллан-Блакитний, В. Чумак, В. Сосюра, М. Рильський, М. Зеров, П. Филипович, О. Бургардт, М. Драй-Хмара та інші. Вони здійснювали переклади з античної та європейської літератур, видання української класики, готували статті та ґрунтовні дослідження, читали лекції, проводили наукові семінари. Плідно працювали митці старшого віку, що сформувалися в дореволюційний час – А. Кримський, X. Алчевська, П. Капельгородський, М. Вороний. Помітними явищами в літературному житті України були памфлети М. Хвильового, сонети М. Зерова, новели й оповідання Г. Косинки, сатира і гумор О. Вишні, драматургія і проза М. Куліша, І. Дніпровського, М. Ірчана, І. Микитенка, А. Головка.

Нове життя народжувало молоді культурні сили – письменників, художників, композиторів, – переповнені жагою пошуків та творчих відкриттів. Вийшли збірники «Гроно» і «Вир революції», авторами яких були заводські робітники, селяни, армійська молодь. Піднесення народної ініціативи і творчості знайшло своє втілення у бурхливому видавничо-публіцистичному житті республіки: у 20-ті роки в ній видавалося понад 20 літературно-художніх та громадсько-політичних альманахів і збірників, 10 республіканських газет і 55 журналів. Народжувались різноманітні літературно-художні течії та угруповання. Лише в середовищі художників протягом перших пореволюційних років формуються Асоціація революційного мистецтва України, Асоціація художників червоної України, Об’єднання сучасних архітекторів, Об’єднання художнього молодняка України та інші. З 1922 по 1925 рік діяли письменницькі об’єднання «Плуг», «Гарт», «Червоний шлях», «Жовтневий блок», «Жовтень», «Футуризм», «Сім», Всеукраїнська асоціація пролетарських письменників.

Розвивалось українське сценічне мистецтво. У Києві, Полтаві, Одесі, Харкові утворилися робітничі та селянські театри. У драматичному театрі ім. Т. Шевченка, заснованому в 1919 p., працювали корифеї української сцени П. Саксаганський, М. Садовський; на зміну їм прийшла ціла плеяда нових майстрів сцени – О. Сердюк, Н. Ужвій, О. Ватуля, П. Нятко, Г. Борисоглібська, Ф. Барвінська, А. Бучма, Ю. Шумський, В. Добровольський, О. Юра-Юрський, оперні співаки М. Литвиненко-Вольгемут, І. Паторжинський, О. Петрусенко, Б. Гмиря, М. Гришко, З. Гайдай та багато інших.

Становлення і розвиток українського театру нерозривно пов’язані з акторською та режисерською діяльністю Г. Юри, який у 20-рр. керував драматичним театром ім. І. Франка. Видатним діячем «Молодого театру» був Лесь Курбас (1887-1942), енциклопедично освічений, високообдарований актор-новатор. Його творчість – яскрава і водночас драматична сторінка в історії вітчизняного театрального мистецтва. Прагнучи вивести український національний театр із провінціального тупика, Курбас у 1922 р. створив «Березіль» – своєрідний експериментальний центр, що мав на меті синтетично об’єднати слово, рух, жест, музику, світло й декоративне мистецтво в один ритм, в одну театральну мову. Нові принципи організації спектаклю були покладені в основу праці над п’єсами світового й українського репертуару – «Макбет» У. Шекспіра, «Жакерією» П. Меріме, «Хазяїном» І. Тобілевича, «За двома зайцями» М. Старицького. Особливим успіхом відзначалися постановки п’єс М. Куліша «Народний Малахій», «Мина Мазайло». «Березіль» об’єднав чимало визначних акторів, серед них – М. Крушельницький, Й. Гірняк, Н. Ужвій, А. Бучма, І. Мар’яненко, В. Чистякова, Н. Титаренко, С. Шагайда, Л. Сердюк, Д. Антонович, О. Добровольська.