Педагогічна спрямованість вчителя

Вищевикладені особистісні якості педагога будуть гармонійно розвиватись і матимуть стимул для самовдосконалення тільки за наявності внутрішнього інтересу, потягу, бажання до педагогічної діяльності, безупинного і невтомного прагнення досягти в ній значних успіхів і отримання душевного задоволення. Узагальнено ці риси особистості педагога можна визначити як педагогічну спрямованість, яка є необхідною умовою і підвалиною педагогічної діяльності.

Стрижень педагогічної спрямованості педагога – це психолого-педагогічні переконання; стійка і змістовна мотивація до педагогічної діяльності; гуманно-оптимістичне ставлення до своїх вихованців і велика любов до них:

«...Зокрема педагог мусить добре знати свого адресата, розуміти його потреби й мотиви, ідентифікувати себе з ним (тобто ставати на його точку зору), співпереживати йому».

В сукупності ці складові надають діяльності педагога цілеспрямованого, послідовного, наполегливого, змістовного й зацікавленого характеру, виступають міцним поштовхом на шляху досягнення успіхів і вершин.

Досвід педагогів-новаторів й аналіз сучасних педагогічних концепцій, наприклад педагогіки співробітництва, гуманістичної педагогіки, особистісно орієнтованої педагогіки, свідчать про те, що підвалиною цих концепцій і успішної діяльності педагогів-новаторів є гуманно-оптимістичне ставлення до вихованців, основний зміст якого – загальнолюдські та національні цінності. Наприклад, В. О. Сухомлинський особливо підкреслював необхідність олюднення педагогіки і, звідси, основним предметом у школі вважав людинознавство, а Ш. О. Амонашвілі однією з головних властивостей педагога називає «доброту і любов до дітей, які мають бути не тільки внутрішнім станом, але й головним мотивом, стимулом педагогічної діяльності».

Г. П. Васянович звертає увагу на «моральну культуру» педагога – це «позитивна духовна цінність як система моральних знань, переконань, почуттів і навичок, норм і відносин, інтересів і потреб, культурно-морального досвіду і безпосередньої поведінки, спрямована на вдосконалення навчання і виховання особистості», на «морально-правову відповідальність» і на «відповідальність» педагога, Г. О. Балл – на «гуманістичні засади педагогічної діяльності», Т. В. Іванова – на загальну культуру педагога і культуру педагогічного спілкування.

Отже, основними формами прояву педагогічної культури педагога є рівень оволодіння педагогічним досвідом людства, сукупність основних професійно-важливих особистісних якостей. Без педагогічної культури діяльність педагога втрачає своє гуманне забарвлення й ефективність. Високий рівень розвитку її основних елементів, гармонійне їх поєднання в педагогічній діяльності та досягнення ефективних результатів у навчанні визначаються як педагогічна майстерність. Інакше кажучи, це зріз основних складових педагогічної культури педагога, які досягли високого рівня розвитку, та їх ефективний прояв у практичній діяльності. Також педагогічну майстерність можна розглядати як повний вияв педагогом свого «Я» в педагогічній діяльності. Безперечно, наслідки діяльності будь-якого майстра відбиваються в її результатах. Отже, суттєвим і головним показником його майстерності є всебічний розвиток його вихованців.