Модель навчання (модель навчального процесу)

Навчальний процес як організаційна форма існування суспільних явищ має власну структуру і складається з певних елементів.

Система навчального процесу, яка створює сучасну модель навчання, – це цілісна множина сукупності її основних складових. Слово «модель» (франц. modele, від лат. modulus – міра) означає зразок, примірник чого-небудь.., схема для пояснення якогось явища або процесу. «Дидактичне моделювання – це система дій, яка забезпечує адекватне засвоєння (розуміння) модельованих властивостей, зв'язків і відношень пізнаваного і перетворюваного об'єкта (природного чи соціокультурного)». Об'єктами дидактичного моделювання виступають природні та штучні системи, а суб'єктом – сама людська свідомість.

І. А. Зязюн і Г. М. Сагач на основі гуманістичної парадигми освіти визначають такі вимоги для розробки дидактичної моделі:

1. вона має бути об'єктивною (відображати суще);
2. суб'єктивною (відображати об'єкт з урахуванням тезаурусу реципієнта);
3. нормативною (відображати бажане);
4. інтерактивною (передбачати діалог зі студентом);
5. адаптивною (пристосовуватись до індивідуальних особливостей людини, передусім до рівня різновидів її досвіду);
6. відкритою (передбачати проективно-технологічну нормотворчість діяльності реципієнта).

Модель навчального процесу – це еталонне уявлення про навчання учнів, його конструювання в умовах конкретних освітньо-виховних закладів. Вона визначає цілі, основи організації та проведення навчального процесу.

Основними її складовими мають бути цільовий, стимулювально-мотиваційний, змістовий, процесуальний, контрольно-регулювальний, оцінково-результативний, суб'єкт-суб'єктний компоненти.

Особистісну спрямованість цій моделі надають гуманізація, гуманітаризація і демократизація названих складових, а щодо процесуального компонента – формування суб'єкт-суб'єктних взаємин між педагогом і учнем. Учень може і повинен бути суб'єктом учіння. Альтернативи тут немає.

М. С. Каган виокремлює три характеристики суб'єкта:

1. вихідна і головна – його активність на противагу пасивності або реактивності об'єкта;
2. свідомий і самосвідомий характер цієї активності, що сприяє цілеспрямованій і вільній діяльності;
3. його унікальність.

Учень спроможний стати суб'єктом власного учіння (тією мірою, якою він володіє особистісними якостями). Перетворення учня на суб'єкта і є процесом виховання, становленням особистісних якостей, прилученням учня до інших людей і його відособленням від інших, його соціалізацією та самоствердженням. «Людина є нічим іншим, як тим, що вона сама із себе робить», – сказав про це Ж.-П. Сартр.

На жаль, тільки в основі окремих сучасних концепцій навчання чи дидактичних систем лежить визнання ролі учня як головної постаті навчального процесу. До цих систем, першою чергою, належать педагогіка співробітництва, гуманістична педагогіка, особистісно орієнтоване навчання. «Потреба бути особистістю, яка водночас є потребою бути ідеально репрезентованим у діяльності інших людей», значною мірою реалізується в сучасних дидактичних концепціях. Німецький соціолог К. Манхейм влучно зауважив, що людина може стати особистістю для самої себе тільки тією мірою, якою вона стала особистістю для інших, а інші є особистостями для неї.

Знання і осмислення основних компонентів дидактичного процесу дають змогу педагогові передбачити конкретний варіант дидактичної системи, глибше зрозуміти суттєву характеристику навчання як педагогічного явища, науково обгрунтувати підходи до його практичного здійснення, прогнозувати результати реалізації.