Ягупов В.В.

Принцип гуманізації та гуманітаризації навчання. Гуманізація національної системи освіти

10.4. Система сучасних дидактичних принципів

Принципи навчання, що стосуються усіх компонентів дидактичного процесу

Принцип гуманізації та гуманітаризації навчання. Термін «гуманізм» (лат. humanus – людяний) означає «ставлення до людини як до найвищої цінності, захист права особистості на свободу, щастя, всебічний розвиток і прояв своїх здібностей». Наприкінці 80-х років XX століття науковий термін «гуманність» подається як принцип світогляду, в основі якого лежить переконання в безмежних можливостях особистості та її здатності до вдосконалення, до вимог власної волі та захисту громадянських прав. На початку 90-х років поняття «гуманність» розуміється як повага до людей і до їхньої гідності, піклування про їхній добробут.

Т. В. Панфилова характеризує поняття гуманізму як «історично зумовлену систему поглядів, яка визнає людину самодостатньою цінністю, розглядає її як свідомий об'єкт своїх дій, розвиток якого за законами власної діяльності є необхідною умовою розвитку суспільства».

Таким чином, у широкому розумінні під гуманізмом розуміють прагнення до людяності. На конференції, яка була присвячена створенню Гуманістичного Інтернаціоналу, секретар з міжнародних зв'язків цієї організації Г. Г. Уіндобро визначив ще такі аспекти гуманізму, як гуманітарне піклування про благополуччя людей, народів чи сукупне окреслення гуманітарних і суспільних дисциплін.

А. Швейцер пише: «Під гуманністю, людяністю ми розуміємо справжнє добре ставлення людини до свого ближнього. В цьому слові знайшло своє відображення наше прагнення бути добрими не тільки тому, що це передбачається етичною заповіддю, але й тому, що така поведінка відповідає нашій сутності...

Сьогодні історія людства вирішує питання про перевагу гуманного чи негуманного світосприйняття. І якщо рішення це буде на користь анти гуманності, яка не сприяє незаперечній відмові від застосування жахливої ядерної зброї, яку ми маємо у нашому розпорядженні, – людство загине. Тільки перемога гуманістичного світосприйняття над антигуманізмом дасть змогу нам з надією дивитися в майбутнє. Гуманність світосприйняття має сьогодні всесвітньо-історичне значення».

Гуманізація національної системи освіти полягає в утвердженні особистості учня як найвищої соціальної цінності, в найповнішому розкритті її здібностей та задоволенні різноманітних освітніх потреб, забезпеченні пріоритетності загальнолюдських і громадянських цінностей, гармонії стосунків учня і довкілля на основі засвоєння широкого кола гуманітарних знань, сприянні його самоактуалізації в умовах професійної діяльності.

Процес гуманізації навчання тісно пов'язаний з гуманітаризацією національної системи освіти, яка зумовлена не тільки новим її баченням, а також певними аспектами розвитку сучасного світу в цілому, покликана формувати в учнів цілісну картину світу, духовність, культуру особистості. Вона також передбачає глибоке вивчення національної історії, народних традицій, культури українського народу та їх сприйняття й усвідомлення. Основні напрями гуманізації та гуманітаризації освіти визначені у Концепції національного виховання.

Гуманізм у дидактичному процесі реалізується в суб'єктній діалогічній взаємодії педагога й учня. Педагог повинен:

  1. виховувати особистість, виявляючи чуйність і уважність до її слабких сторін, тактовно виправляти помилки, стимулювати і невстигаючих, і сильних учнів до подолання труднощів навчально-пізнавальної діяльності;
  2. збуджувати інтерес до загальнонаукових і професійних знань, розширення загального кругозору і розвитку творчих здібностей, використання знань, навичок і вмінь у професійній діяльності;
  3. враховувати самобутність кожного учня, його соціальні, психічні, психофізіологічні особливості, життєві настанови, ставлення до навчально-пізнавальної діяльності;
  4. враховувати та стежити за розвитком кожного учня як особистості;
  5. формувати персональну відповідальність учня за власні успіхи, успіхи класу і товаришів;
  6. допомагати учневі пізнати самого себе (до 80-х років XX ст. була тенденція до пізнання людиною мікро- та макрокосму, а тепер – самої себе), тобто сприяти реалізації сократівського принципу «Пізнай самого себе».

Отже, «перед педагогічним світом, та й не лише педагогічним, постає проблема «гуманізації» («олюднення») та гуманітаризації (переорієнтації на людину) освіти, відтак подолання технократизму, бездуховності й формалізму... освіти».