Індивідуальне навчання за сімейним планом. Кормильство. Класно-урочна система навчання

13.1. Поняття про форми організації навчання

Розглянемо розвиток деяких видів організаційних форм навчання. З історії педагогіки відомо, що спочатку було індивідуальне навчання за сімейним планом, коли вчитель одночасно займався з дітьми різного віку. Цікавим документом, що дійшов до наших часів, є книжка «Настанови Володимира Мономаха своїм дітям», в якій давалися поради щодо навчання і формування особистості захисника держави.

Писемні пам'ятки підтверджують, що напередодні навчального року батьки запрошували вчителя додому, його зустрічали ласкавим словом і поклоном. Батько, тримаючи сина за руку, передавав його вчителю з проханням навчити «уму-розуму». Мати стояла біля дверей і мала плакати. Майбутній учень, наближаючись до вчителя, тричі вклонявся. Вчитель садив його біля себе, і розпочиналося навчання. Перший урок був коротким. Потім батьки пригощали вчителя, дарували буханець хліба і рушник домовлялися за плату і проводжали до воріт.

Учитель працював з невеликою групою (8-10 дітей) або з одним учнем.

Кормильство – це форма індивідуального домашнього виховання і навчання дітей феодальної знаті. Київські князі добирали кормильців серед воєвод, знатних бояр. Вони були наставниками і регентами малолітніх княжичів, займалися їхнім розумовим, духовним і військово-фізичним навчанням і вихованням. Така індивідуальна й індивідуально-групова форма навчання використовувалася в Україні до кінця XVII століття.

У XVIII столітті поширюється форма масового навчання яку вперше було використано ще у братських школах у XVI столітті. її контури окреслив німецький педагог-гуманіст Й. Штурм (1507-1589) – організатор першої класичної гімназії в Страсбурзі. Теоретично цю форму було узагальнено і обгрунтовано в книзі Я. А. Коменського «Велика дидактика». Свій подальший розвиток вона отримала в роботах К. Д. Ушинського.

Класно-урочна система як форма групового навчання вже понад 350 років панує у школах усього світу.

Були численні спроби підмінити її або звести нанівець. Проте жодний замінник не виправдав себе на практиці.

Першу спробу модернізації класно-урочної системи було зроблено наприкінці XVIII – на початку XIX століття в Англії А. Беллом і Дж. Ланкастером. Вона має назву «белл-ланкастерська система». В її основі лежить парне навчання. Тоді була мода на школи «взаємного навчання»: учні, згруповані у десятки (відділення), навчались у своїх старших товаришів (так званих моніторів), яких, своєю чергою, вчив педагог. Замість підручників широко використовувались унаочнення, здебільшого саморобні таблиці.