Оцінка знань

14.3. Оцінка знань, навичок і вмінь

Слово «оцінка» означає характеристику цінності, рівня чи значення будь-яких об'єктів або процесів. Оцінити – означає встановити рівень чи якість чогось. У європейській педагогіці в проблемі оцінювання знань, навичок і вмінь звертається увага на відсутність універсальних та валідних її методик, піддається критиці суб'єктивізм, схвалюються такі методики, які сприяють розвитку особистості учня, формуванню позитивного «Я-образу».

Вітчизняний педагог оцінює знання, навички та вміння учнів після контрольних дій шляхом їх перевірки. Оцінки мають бути повними, охоплювати всі аспекти навчально-пізнавальної діяльності та бути об'єктивними, обгрунтованими і справедливими. Ця проблема є досить складною і потребує індивідуального і диференційованого підходу в кожному випадку.

Оцінка – це процес порівняння ступеня засвоєння учнями знань, навичок і вмінь з еталонними уявленнями, описами в навчальних програмах, порадниках та інших нормативних документах. Виставляються оцінки під час перевірки знань, навичок і вмінь учнів.

Еталонні уявлення – це критерії оцінки, знання основних положень яких є обов'язковим для педагога. їх опрацювання, обгрунтування і впровадження в дидактичний процес – одне з найактуальніших завдань загальної дидактики та педагогічної психології. Критерії практично визначають зміст і перебіг навчально-пізнавальної діяльності учнів та безпосередньо встановлюють її результативність. Ця проблема в дидактиці має стати однією зі стрижньових. Інакше дидактичний процес буде існувати сам по собі, його контроль здійснюватиметься задля контролю, а оцінки ніяк не впливатимуть ані на сам процес, ані на його учасників. Проте критерії оцінки глибоко і всебічно ще не обгрунтовано, тому ця сфера дидактики страждає на суб'єктивізм.

Основними вимогами до перевірки та оцінки успішності учнів у навчальному процесі є індивідуальність, систематичність, достатня кількість даних для оцінки, тематична спрямованість, об'єктивність, умотивованість оцінок, єдність вимог з боку контролюючих, оптимальність, всебічність, дієвість та гуманність.

Позитивний дидактичний досвід свідчить, що під час оцінки знань учнів слід враховувати:

1) обсяг володіння поняттями, фактами, науковою проблематикою, основними теоріями, законами, закономірностями й методологією навчального предмета, ступінь їх систематизації та узагальнення, що передбачає:

– пізнання і визначення понять, розуміння їх обсягу та розкриття змісту, знаходження ієрархічних та інших зв'язків і залежностей між ними;

– виокремлення значущих наукових проблем, усвідомлення їхньої глибини та визначення необхідності розв'язання;

– знання законів, закономірностей, концепцій і вільне володіння методикою узагальнення, систематизації та обгрунтування;

2) якість засвоєння учнями методологічної і теоретичної основ навчального предмета, що передбачає:

– аргументованість, послідовність, впевненість і самостійність викладу своїх знань;

– методологічну обгрунтованість мислення;

3) дієвість знань, наявність простих умінь, їх застосування під час вирішення практичних завдань, що передбачає:

– конкретне визначення основних напрямів застосування знань у практичній діяльності;

– змістовну характеристику методів, процедур і методики дій щодо використання теоретичних і практичних знань тощо.

Таким чином, знання мають бути глибокими, міцними, систематизованими, оперативними та усвідомленими, а їхній рівень може бути репродуктивним, реконструктивним, евристичним та творчим.