Зовнішні та внутрішні закономірності процесу виховання. Єдність навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення вихованців
17.2. Закономірності виховання в українському суспільстві
Розглянемо деякі закономірності. Можна виокремити зовнішні та внутрішні закономірності процесу виховання.
Перші характеризують залежність виховання від суспільних процесів і умов: соціально-економічної та політичної ситуації, рівня культури в суспільстві, його потреб у відповідних фахівцях, загальноприйнятих і національних виховних ідеалів, цінностей і змісту виховання тощо. У Державній національній програмі «Освіта» («Україна XXI століття») визначається, що національне виховання в Українській державі має бути спрямоване на формування у молоді та дітей світоглядної свідомості, ідей, поглядів, переконань, ідеалів, традицій, звичаїв, інших соціально значущих надбань вітчизняної та світової духовної культури. На перший план у вихованні українських громадян виходять потреби формування у них української ментальності, національної свідомості та самосвідомості, любові до України, рідної мови, свого народу, його традицій, культури, історії, з одного боку, та прищеплення загальнолюдських цінностей – з іншого.
Отже, зовнішні закономірності спрямовані на формування особистості вихованця як свідомого українського громадянина і передбачають:
- розвиток національної гордості вихованця;
- врахування кращих традицій виховання українського народу;
- єдності загальнолюдського і національного у вихованні;
- всебічний розвиток і задоволення духовних і матеріальних потреб вихованців.
Внутрішні закономірності розкривають зв'язки та залежності між компонентами процесу виховання. Деякі автори їх визначають як часткові. Інакше кажучи, – це залежність між виховними впливами вихователів та конкретним ставленням вихованців до цих впливів, між ідеалом, метою, змістом виховання та отриманим результатом, між основними складовими цього складного соціально-педагогічного явища.
Одна з основних внутрішніх закономірностей виховання – єдність навчання, виховання, розвитку і самовдосконалення вихованців як однієї з основних умов гармонійного формування особистості українських громадян. Виховання повинно не лише розвивати розум людини, а запалювати в ній жадобу серйозної праці, без якої життя її не може бути ні достойним; ні щасливим, – підкреслював К. Д. Ушинсь кий. Ця закономірність виражає підхід до особистості вихованця з таких позицій: виховуючи – навчай і розвивай; навчаючи та розвиваючи – виховуй; навчаючи, розвиваючи, виховуючи – самовдосконалюйся.
Про взаємозв'язок виховання і розвитку влучно говорив Д. Локк: завдання виховання – не стільки повідомляти дітям ґрунтовне знання наук, скільки розширити та побудувати їхні душі якнайкраще, щоб вони могли оволодіти будь-якою наукою, коли візьмуться за неї.
Стосовно самовдосконалення є доречною думка Сократа про те, що виховання – справа важка, і поліпшення його умов – один із священних обов'язків кожної людини, адже немає нічого важливішого, як освіченість своя і своїх близьких.