Визначальна роль діяльності та спілкування у вихованні, формуванні особистості вихованця. Цілісність процесу виховання і взаємозалежність його компонентів

17.2. Закономірності виховання в українському суспільстві

Наступна внутрішня закономірність – це визначальна роль діяльності та спілкування у вихованні, формуванні особистості вихованця. Відомі висловлювання Конфуція про три шляхи, які ведуть до знання: шлях міркувань (цей шлях найблагородніший), шлях наслідування (цей шлях найлегший) і шлях досвіду (цей шлях найтяжчий), а також думка Ж.-Ж. Руссо – справжнє виховання полягає не стільки в правилах, скільки у вправах.

Отже, ця закономірність підтверджує існування безпосередньої залежності між характером діяльності і спілкування вихователів і вихованців та результативним компонентом процесу виховання. Згідно з цією закономірністю вихователі під час організації та здійснення навчально-виховного процесу повинні:

– враховувати і всебічно розвивати індивідуально-психічні якості вихованців;

– враховувати характер їхньої майбутньої діяльності;

– активно взаємодіяти з вихованцями;

– досягти свідомої участі вихованців у навчально-виховній діяльності;

– науково визначати і формулювати дидактичні та виховні цілі й намагатися їх реалізувати.

В останні роки особливого значення набуває демократичний і гуманний характер спілкування вихованців, який враховує традиції та звичаї українського народу, грунтується на загальнолюдських цінностях. Цьому сприяють уроки мови та літератури, де вихованці навчаються висловлювати свої думки як усно, так і письмово.

Дана закономірність відбиває взаємозв'язок між характером діяльності, спілкування вихованців і результатом виховної роботи. Тому методи, форми, методики виховання повинні відповідати вимогам науково-методичних рекомендацій, нормативних документів, призначенню конкретного освітньо-виховного закладу, актуальним навчальним завданням. У зв'язку з цим будь-яка методика виховної роботи має право на життя тільки тоді, коли вона всебічно враховує конкретні обставини життєдіяльності кожного колективу і спрямована на вирішення головних його завдань, зважаючи на індивідуально-психічні особливості конкретного вихованця і соціально-психологічні характеристики конкретного колективу.

Цілісність процесу виховання і взаємозалежність його компонентів. Ця закономірність вимагає необхідність урахування досягнень розвитку сучасної педагогіки і психології у вихованні. Вона має відбитись у підручниках з педагогіки, в методиці виховання різних освітньо-виховних систем, знайти обгрунтування у змісті виховання. Методи та форми організації виховної діяльності мають відповідати як сучасним виховним системам, вимогам, так і загальнолюдським цінностям, ідеалам і традиціям виховання в українському суспільстві.

Потрібен комплексний підхід до визначення змісту організації виховного процесу і до оцінки ефективності його результатів; уміння бачити і аналізувати це складне соціально-педагогічне явище не тільки за окремими його складовими, але і в цілості, нерозривності та комплексності, пам'ятаючи про те, що зміни одного зі складових процесу виховання викликають певні зміни, на жаль, не завжди позитивні, в інших. Наприклад, коли вихователь говорить про культуру мовлення і поведінки вихованця, а сам цих правил не дотримується, то наперед можна прогнозувати низький Результат цього виховного впливу. Чи інший приклад, коли виховні заходи провадяться у брудній аудиторії, то вони не тільки не досягають виховної мети, а навпаки – завдають вихованню шкоду.