Ягупов В.В.

Принцип виховання в праці

18.2. Основні вимоги принципів виховання

Принципи виховання, що стосуються всіх компонентів виховного процесу

Принцип виховання в праці. «Не для школи – для життя» – таке гасло існувало у давньоримських школах. Античні педагоги усвідомлювали необхідність виховання молоді в безпосередній практичній діяльності. На думку В. О. Сухомлинського, кожний учень уже в дитинстві, а особливо в отроцтві і юності, повинен мати свою улюблену навчальну дисципліну, улюблену працю, виявляти індивідуальні нахили, здібності, постійно розвивати їх. Із гуманістичних переконань він стверджував, що «виховання виходить з такого дуже важливого принципу людяності: немає людини, в якій не було б закладено задатків і можливостей для того, щоб вона проявила себе в житті, насамперед у творчій праці, неповторно, самобутньою красою, талантом».

Формування, розвиток, вдосконалення й само-актуалізація особистості відбуваються в суспільно корисній змістовній діяльності. Тому характер і особливості навчально-пізнавальної та конкретної професійної діяльності мають значні виховні аспекти, створюють надзвичайно сприятливі умови для здійснення виховних заходів, більшість з яких позитивно впливає на загартування та розвиток емоційно-вольової, пізнавальної та мотиваційної сфери особистості вихованця.

Основні вимоги цього принципу:

– формування у вихованців шанобливого ставлення до будь-якої суспільно корисної діяльності: «Далеко не кожен стане ученим, письменником, артистом, далеко не кожному призначено відкрити порох, але майстром у своїй праці повинен стати кожний – це дуже важлива умова всебічного розвитку особистості»;

– поєднання практичної діяльності вихованців з виховними впливами на них;

– досягнення свідомого ставлення вихованців до опанування свого фаху й виконання конкретного виробничого завдання;

– широке застосування на заняттях та інших виховних заходах місцевого краєзнавчого матеріалу;

– формування у вихованців почуття відповідальності за наслідки власної діяльності, шанування результатів праці інших;

– заохочення дитячої активності в різних видах діяльності в школі і дома (активність – це природна форма розвитку дитини);

– оптимальна та якісна організація життєдіяльності колективу, його широке залучення до розв'язання внутрішніх господарчих проблем тощо.