Принципи, що стосуються суб'єктів виховання та методики їхньої діяльності

18.2. Основні вимоги принципів виховання

Принципи, що стосуються суб'єктів виховання та методики їхньої діяльності

Принцип опори на позитивні якості в колективі та особистості вихованця вимагає зосередження основної уваги вихователів на позитивних якостях вихованця, їх зміцненні й розвитку з метою творчого вдосконалення. Для цього у вихованців слід формувати віру у власні сили та здібності, розвивати активність, ініціативу і самостійність. Головними прийомами та способами тут є не примус і погрози, а переконання, приклад, які спираються на позитивну мотивацію професійної діяльності й досягнення успіхів у майбутньому. Так само треба працювати і з виробничим колективом, який, окрім самовдосконалення, має міцний виховний вплив на своїх членів.

Принцип поєднання комплексного, диференційованого та індивідуального підходів у виховній діяльності полягає у тому, що вихователь, ураховуючи індивідуально-психічні особливості вихованців, може і повинен застосовувати різноманітні методи та форми виховних впливів як під час планових виховних заходів, так і непланованих. «Вихователь повинен прагнути пізнати людину такою, – писав К. Д. Ушинський, – якою вона є насправді, з усіма її слабкостями і в усій її величі, з усіма її буденними потребами і з усіма великими духовними вимогами... Тоді тільки буде він спроможний черпати в самій природі людини засоби виховного впливу, – а засоби ці величезні».

Дитина формує себе ізсередини, зазначав С. Френе, і цей процес суворо індивідуальний.

Основні положення цього принципу:

– організація колективної діяльності з урахуванням особливостей психології колективу і психіки особистості відповідно до вимог психологічної та педагогічної наук, інструкцій, особливостей і змісту конкретної діяльності;

– диференціація змістового компоненту виховного процесу з огляду як на колективні, так і на індивідуальні потреби вихованців;

– всебічне вивчення і знання індивідуально-психічних особливостей вихованців та їх урахування під час організації та проведення колективної та індивідуальної виховної роботи;

– оптимальне поєднання колективних та індивідуальних форм і методів виховної роботи у колективі;

– широке залучення вихованців до самовиховання;

– надання переваги таким методам виховання, які спираються на педагогіку співробітництва;

– знання різноманітних проявів соціально-психологічних явищ у колективі під час здійснення навчально-виховного процесу й уміле керування ними у виховних цілях;

– педагогічний аналіз результатів виховання з наступним коригуванням тощо.

Принцип єдності, погодженості та спадковості виховних впливів, зусиль і дій школи, сім'ї та громадськості. Єдність виховної діяльності досягається загальним цілеспрямованим підходом всіх категорій вихователів до вирішення виховних завдань. Здійснення виховного впливу завдяки єдиним підходам до цілей та завдань виховання, єдиним принципам і методам педагогічного впливу, єдиним вимогам і критеріям оцінки стану справ у колективі – в цьому полягає суть єдності у вихованні. Все це, безумовно, не обмежує творчої ініціативи вихователів у виборі оптимальних прийомів і способів виховного впливу, їхньої неповторності й унікальності.

Як свідчить досвід, зусилля вихователів не будуть ефективними, коли вони не скоординовані. Тому їх треба узгодити як за змістом, так і за часом, місцем, методами та формами виховних впливів з урахуванням індивідуально-психічних особливостей вихованців, їхнього попереднього життєвого досвіду, мотивації до професійної діяльності, специфіки діяльності конкретного колективу.

І. Кант говорив, що виховання є мистецтвом, яке повинне вдосконалюватися протягом багатьох поколінь, і тому кожне покоління, озброєне знаннями попереднього, може більше й більше займатися вихованням, яке пропорційно й доцільно розвиває природні здібності людини і таким шляхом веде весь рід людський до його призначення.