Ягупов В.В.

Основні напрями виховання: моральне виховання

19.2. Основні напрями виховання

Основною, базовою і визначальною складовою частиною змісту виховання є моральне виховання, яке «...полягає в цілеспрямованому формуванні моральної свідомості, розвитку морального почуття й формуванні звичок і навичок моральної поведінки людини відповідно до певної ідеології». Воно залежить від моралі – однієї з форм суспільної свідомості, сукупності загальноприйнятих норм, принципів і правил, що регулюють поведінку людей.

Методологічною основою морального виховання є етика – наука про мораль, її природу, структуру та особливості походження й розвитку моральних норм і взаємовідносин між людьми в суспільстві.

Сьогодні прийнято говорити про дві етичні (моральні) системи, якими користується людство. Перша з них домінує у Західній Європі та Америці. В її основі лежить такий принцип: заради досягнення навіть «великого добра» аж ніяк не можна допускати «мале зло». Для представників другої етичної системи характерною є поєднання добра і зла (вона, практично, панує на території колишнього Радянського Союзу).

Оскільки моральність має суспільний характер, то під нормами моральності слід розуміти вимоги суспільства до поведінки людей у певних ситуаціях.

Метою морального виховання є формування стійких моральних якостей, потреб, почуттів, навичок і звичок поведінки на основі засвоєння ідеалів, норм і принципів моралі, участі у практичній діяльності.

Зміст морального виховання – виховання любові, поваги до батьків і старших, вірності у дружбі та коханні, свідомого, творчого ставлення до виконання професійних обов'язків, особистої відповідальності за свою працю, любові до рідної землі, до рідної мови, вірності ідеям, принципам народної моралі та духовності, шляхетного ставлення до жінки, уміння захищати слабших, турбуватися про молодших тощо.

Ці норми конкретизуються в моральних цінностях, моральному ідеалі, моральних принципах та, відповідно підтримуються авторитетом громадської думки, прикладом, звичкою. Особлива увага має приділятися засвоєнню вихованцями норм і традицій загальнолюдського етикету.

Можна виокремити такі елементи системи моральних цінностей виховання:

– абсолютно вічні, які мають універсальне значення та необмежену сферу застосування і загальнолюдський характер (доброта, чесність, любов, гідність, мудрість, краса, справедливість тощо);

– національні, які є значущими для одного народу і не завжди поділяються іншими народами (патріотизм, почуття національної гідності, історична пам'ять тощо);

– громадянські, які грунтуються на визнанні гідності людей і застосовуються в демократичних суспільствах (поняття прав і свобод людини, обов'язків перед іншими людьми, ідеї соціальної гармонії тощо);

– сімейні, які є основою сімейного життя, визначають закони подружньої вірності, піклування про дітей і старших тощо;

– особистісні, які щонайперше торкаються особистого життя людини, визначають риси її характеру, особливості поведінки, стиль життя тощо.

Основними методами морального виховання є переконання, привчання, заохочення тощо. «Переконання – це не лише усвідомлення людиною істинності світоглядних та моральних понять, а й особиста її готовність діяти відповідно до цих правил і понять. Переконаність ми спостерігаємо тоді, коли діяльність людини мотивується світоглядом, коли істинність того чи іншого поняття не тільки не викликає в людини сумнівів, а й формує її суб'єктивний стан, її особисте ставлення до істини», – писав В. О. Сухомлинський про роль переконання в поведінці людини.

Результатом морального виховання має бути формування моральної свідомості, на її основі – моральної культури, прищеплення навичок і звичок гідної поведінки. Моральна свідомість – це сукупність моральних понять, уявлень, поглядів, ідеалів, самоусвідомлення, системи моральних знань, які визначають стиль і смисл життя вихованця, формують загальне розуміння щастя і нещастя, обов'язку і відданості. «Моральна культура людини, – підкреслював В. О. Сухомлинський, – характеризується тим, що переконання стають в її житті самостійною духовною силою, яка спонукає до нових моральних вчинків».

На основі моральної культури формується моральний ідеал, джерелами якого в українському суспільстві є народна мудрість, найкращі традиції та цінності народної педагогіки, національні традиції родинного виховання, знання з різних галузей наук, власна активна діяльність вихованця і загальнолюдські цінності.

«Щоб моральний ідеал став реальністю, – вважав В. О. Сухомлинський, – треба вчити людину правильно жити, правильно ставитись до людей і до самої себе. Учитель сам стає вихователем лише тоді, коли оволодіє найтоншим інструментом – наукою про моральність, етикою. Етика в школі – це «практична філософія виховання».

Складовими моральної культури є культура етичного мислення, культура почуттів і культура поведінки, які визначають рівень опанування вихованцем морального досвіду суспільства, спроможність цілеспрямовано й послідовно дотримуватися моральних цінностей, норми, принципи та готовність до постійного самовдосконалення. Л. М. Толстой стверджував: думай добре, і думки переростуть у добрі вчинки. Поведінка охоплює всі сторони життєдіяльності. Тому про моральне виховання роблять висновок з поведінки вихованця. Кінцевим результатом морального виховання має бути самодіяльність, самостійність у розв'язанні моральних проблем, моральна саморегуляція та моральна зрілість, які проявляються у формуванні людини-громадянина – суб'єкта діяльності, вірного сина українського народу, спроможного і здатного зробити свідомий моральний вибір.