Загальні принципи національного виховання

19.3. Національне виховання

Загальні принципи національного виховання безпосередньо впливають на весь процес виховання і повинні пронизувати всі його компоненти, особливо – змістовний, тобто національний аспект процесу виховання має відбитися в усіх напрямах виховання: трудового, морального, розумового, естетичного, екологічного, фізичного і власне національного. Це такі принципи.

Народність – єдність національного і загальнолюдського. Національна спрямованість виховання, формування національної свідомості й самосвідомості, любові до рідної землі і свого народу; оволодіння рідною мовою, використання всіх її багатств і засобів у мовній практиці, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, народних традицій і звичаїв народів, що населяють Україну.

Природовідповідність виховання – врахування багатогранної та цілісної природи людини, вікових та індивідуальних особливостей вихованців, їхніх соціально-психологічних, національних і релігійних особливостей.

Активність, самодіяльність і творча ініціатива вихованців, поєднання педагогічного керівництва з ініціативою і самодіяльністю, утвердження життєвого оптимізму, розвиток навичок й умінь позитивного мислення.

Гуманізація і демократизація виховання – розвиток різноманітних форм співробітництва, довіра між вихователями і вихованцями, повага до «суверенітету» особистості, розуміння запитів та інтересів; виховання гуманної особистості вихованця – щирої, людяної, доброзичливої, милосердної.

Зв'язок виховання з життям, трудовою діяльністю народу і ефективною професійною діяльністю спрямовує на виховання активних свідомих громадян України.

Безперервність і наступність виховання – досягнення цілісності й наступності у вихованні, перетворення його на процес, який триває впродовж усього життя людини; нероздільність навчання і виховання, що полягає в їх органічному поєднанні, підпорядкуванні їхнього змісту формуванню особистості вихованця.

Диференціація та індивідуалізація виховного процесу – врахування у виховній роботі рівнів духовного, фізичного, психічного, соціального, інтелектуального розвитку вихованців, стимулювання активності, розкриття творчої індивідуальності кожного.

Культуровідповідність виховання – органічний зв'язок з історією народу, його мовою, з народним мистецтвом, ремеслами і промислами, забезпечення духовної єдності, наступності і спадкоємності поколінь.

Наприклад, «могутнім репрезентантом народної педагогіки є рідна (материнська) мова». Її К. Д. Ушинський назвав «незвичайним педагогом», «найбільшим народним наставником». «Мова – найважливішій, найбагатший і найміцнішій зв'язок, що з'єднує віджилі, живущі і майбутні покоління народу в одно велике, історичне живе ціле».

В. О. Сухомлинський у книжці «Моральні заповіді дитинства і юності» звертається до учнів і молоді: «Знай. Бережи, збагачуй велике духовне надбання свого народу – рідну українську мову. Це мова великого народу, великої культури».

Втрата рідної мови призводить до катастрофи в народній педагогіці, духовної трагедії того народу, якому вона належить. І. Огієнко рідну мову визначає як душу народу та як його живе серце: «...гине чи занепадає мова – гине і занепадає народ».