Методи безпосереднього виховного впливу: покарання і примус
20.2. Методи безпосереднього виховного впливу
У вихованні використовується і метод покарання, що являє собою систему засобів і прийомів впливу на вихованців, які порушують моральні норми, певні вимоги законів, з метою виправити їхню поведінку і змусити сумлінно виконувати свої обов'язки.
В сучасній педагогіці ставлення до цього методу досить суперечливе й неоднозначне. Існують полярні погляди – від суттєвого посилення покарань до повної їх відміни. Наприклад, А. С. Макаренко був упевнений у тому, що застосування дисциплінарних стягнень – це не така вже велика необхідність. Разом з тим, він уважав, що там, де дисциплінарне стягнення дійсно потрібно, воно повинно бути накладене і вихователь просто не має права його не накласти. На його думку, накладення дисциплінарного стягнення – це не тільки право, але й обов'язок у тих випадках, коли воно необхідне. Покарання має бути такою ж природною, простою і логічною мірою, як і всі інші виховні засоби.
В руслі гуманістичної парадигми виховання безперечно необхідно відійти від традиційних поглядів на метод примусу у вихованні. Наприклад, деякі педагоги пропонують вважати інтенсивність покарань критерієм гуманності виховної системи.
Цей метод має бути тільки допоміжним і використовуватися тільки після інших методів, що не дали позитивних результатів. Сутність даного методу полягає у негативній оцінці, осудженні, а за необхідністю – і припиненні негідних дій вихованця з метою викликати у нього почуття провини за скоєне, допомогти йому усвідомити неправильність власних дій, змінити свою поведінку. Покарання доцільно використовувати у крайньому разі і тільки після того, як порушник усвідомив свою вину та спроможний об'єктивно сприймати оголошене йому стягнення.
Покарати можна шляхом накладання додаткових обов'язків, позбавлення або обмеження певних прав, вираження морального осуду, звинувачення. У сучасній школі практикуються такі види покарання: несхвалення, зауваження, догана, попередження, стягнення, звільнення від занять, виключення із школи тощо.
Основними формами примусу є:
– категорична вимога,
– попередження вихованців про можливі негативні наслідки,
– дисциплінарне стягнення,
– громадський осуд,
– кримінальна відповідальність тощо.
На основі аналізу сучасної психологічної та педагогічної літератури можна стверджувати, що вплив дисциплінарних стягнень значно посилюється за умов суворого дотримання закону та норм моралі при їх застосуванні; обгрунтованості та справедливості їх накладення.
Тому вихователь перед тим як оголосити те чи інше стягнення, має до дрібниць розібратися в обставинах порушення дисципліни, її мотивах і причинах, з'ясувати характер учинку.
Кожен вихователь повинен знати порядок накладення покарань. При їх накладенні забороняється:
– принижувати гідність вихованця, проявляти грубість і нетактовність;
– накладати стягнення, на які вихователь не має уповноважень;
– накладати групові покарання;
– накладати за один і той проступок декілька стягнень або поєднувати одне стягнення з іншим;
– перетворювати покарання у зброю помсти;
– порушувати встановлені правила виконання покарань.
Велике виховне значення має своєчасне оголошення і виконання дисциплінарного стягнення.
Важливе значення для виховання дисциплінованості має принцип послідовності накладення дисциплінарного стягнення. Типові порушення, скоєні повторно, заслуговують більш суворого стягнення.
Отже, вихователі мають великий арсенал як загальних, так і специфічних методів виховання. Під час їх використання необхідно враховувати психолого-педагогічні закономірності процесу виховання, характер і зміст діяльності вихованців, сучасні організаційні, методологічні та методичні вимоги до навчально-виховного процесу, конкретні вимоги до підготовки відповідних фахівців, рівень підготовленості вихователів і вихованців та інші об'єктивні та суб'єктивні умови.