Прийоми і методи самовиховання. Самооцінка і самоспостереження

22.2. Методи самовиховання

Вихідним методологічним положенням для дослідників самооцінки є твердження К. Маркса про те, що «людина спочатку дивиться, як у дзеркало, в іншу людину. Людина Петро починає ставитися до самої себе як до людини тільки тоді, коли вона ставиться до людини Павла як до собі подібного»4. Порівняння, співставлення себе з іншими є загальновизнаним критерієм самооцінки.

Формуючись у процесі всієї життєдіяльності особистості, самооцінка виконує важливу функцію в її розвитку, виступає регулятором різних видів діяльності та поведінки.

Має місце і нестійкість самооцінки особистості, що є наслідком ще не сформованого ставлення до самого себе.

Виокремлюють такі основні форми самооцінки – адекватна, занижена, підвищена – та ступінь стійкості кожної з них. Самооцінка включає в себе визначення вихованцем власних вмінь, дій, якостей, мотивів, мотивацій і цілей своєї поведінки, їх усвідомлення та вміння оцінити свої сили й можливості, узгодити їх із зовнішніми умовами, вимогами навколишнього середовища, вміння самостійно ставити перед собою ту чи іншу мету. Самооцінка може стимулювати або, навпаки, пригнічувати активність вихованця.

Від самооцінки вихованця залежить характер його спілкування, відносини з ровесниками, формування і розвиток життєвих орієнтирів. Правильна самооцінка дає йому моральне задоволення. Самооцінка, особливо здібностей та можливостей особистості, виражає певний рівень зазіхань, який визначається як рівні завдань, які вихованець ставить перед собою та до виконання яких вважає себе здатним.

Основними прийомами самооцінки є самоспостереження, самоаналіз, самозвіт, самоконтроль та порівняння.

Самоспостереження – це «спостереження за своїми діями, думками, почуттями; метод вивчення психічних процесів, властивостей і станів за допомогою суб'єктивного спостереження за явищами своєї свідомості». Самоспостереження грунтується на загальній спостережливості людини.

А. І. Кочетов пропонує правила ефективного самоспостереження для школярів: не намагайтеся спостерігати за собою одночасно з усіх боків, фіксуючи всі прояви своєї поведінки (оберіть спочатку один напрям, який вас найбільше цікавить); не намагайтеся зразу ж поліпшити те, що вам не подобається в собі (інколи ваші невдачі виникають унаслідок втомленості, стресу, сильних переживань); самоспостереження найкраще проводити в звичайних умовах; насамперед слід здійснювати ретроспективне самоспостереження, тобто чітко відновлювати в пам'яті події, які тільки-но відбулися (однак повнота враження зберігається недовго – 3-4 години, а далі вже починається спотворення пам'яттю пережитого і почутого); слід звернути увагу передусім на те, що потім доведеться згадувати і записувати. Пряме спостереження найбільш важке і суб'єктивне. Помилок у цьому варіанті пізнання буває більше, ніж під час наступного самоаналізу пережитого. Потрібно вміти прогнозувати діяльність, подію, передбачити перебіг розмови тощо. Повторне самоспостереження дає певне уточнення, доповнення.

Для самоспостереження можна застосувати допоміжні прийоми: самоопитування, згадування, самотестування, порівняння, повторення того, що відбулося, тощо.