Самоконтроль і самоаналіз. Самоорганізація життя і діяльності. Самозобов'язання, самопереконання і самонавіювання
22.2. Методи самовиховання
Самоконтроль та самоаналіз – співставлення прийнятого плану самовиховання з реальністю, результатами діяльності, встановлення їх невідповідності та внесення необхідної корекції для досягнення наміченого, пошук причин відхилень тощо. Самоконтроль як метод самовиховання розвивається на основі здатності вихованця контролювати будь-яку свою діяльність.
Важливо розрізняти види самоконтролю: ненавмисний (мимовільний) та навмисний (довільний).
Ненавмисний (мимовільний) самоконтроль може здійснюватися в структурі сприйняття, функціонувати автоматично. Предметом ненавмисного самоконтролю є не діяльність у цілому, її мотиви, а лише її процесуальний бік.
Навмисний (довільний) самоконтроль визначається спеціальною метою і має значні можливості стабілізації діяльності. Вихованці, які свідомо ставлять перед собою ціль – здійснити намічену програму, не відволікатися сторонніми справами, будуть спроможні більш систематично та послідовно виконувати свої професійні та суспільно-корисні обов'язки.
Самоконтроль виконує функції стабілізації дій (реалізації програми дій всередині діяльності) та коригування (стабілізації) діяльності згідно з її мотивами та мотивацією.
Сутність методу самоорганізації життя та діяльності полягає в тому, що вихованці, організуючи свою поведінку та діяльність у відповідності з встановленими правилами поведінки, основними напрямами самовиховання, ефективно працюють над собою. Важливою умовою при цьому є вміння вихованця управляти собою.
В процесі реалізації програми самовиховання у вихованця формується бажання виконувати вимоги колективу або вихователя, дотримуватися гідної поведінки. Виникнення програми самовиховання можна уявити як наслідок еволюції зовнішніх вимог до вихованця в його внутрішні вимоги до своєї діяльності.
Програма самовиховання виконується двома шляхами:
перший – підкорення власної діяльності мотивам і мотивації самовиховання і перетворення їх у діяльність самовиховання;
другий – реалізація програми виховання із збереженням навчальної, спортивної та інших видів діяльності, власних смислоутворюючих мотивів і за наявності супутнього мотиву та мотивації самовиховання.
Реалізації цієї програми сприяє знання основних прийомів і способів самовиховання.
Самозобов'язання – це добровільне прийняття усвідомлених цілей, завдань, змісту самовдосконалення та визначення на цій основі програми самовиховання. Вони виникають завдяки внутрішньому переконанню в їх необхідності і визначаються умовами життя, потребами суспільства, обов'язками вихованця. Це процес співставлення свого «Я» з вимогами, які висуваються колективом, групою, вихователями, суспільною організацією, суспільством у цілому.
Самопереконання допомагає вихованцю здобути самовизнання необхідності розвитку у себе тих чи інших якостей особистості. Це – пошук доказів необхідності виправлення своїх недоліків, мобілізація себе на досягнення мети самовиховання, винищення конкуруючих мотивів та зваб.
Самонавіювання – це вплив вихованця на самого себе з метою самовиховання, внаслідок чого виникають різні психічні й соматичні стани. Це технічна процедура, що здійснюється шляхом повторювання певних вербальних формул, які виражають бажання, визначені іншими формами самовиховання. Прикладом цілеспрямованого самонавіювання є аутогенне тренування.
Аутотренінг – це емоційно-вольове тренування, суть якого полягає у розвитку здібностей до впливу на психорегулюючі процеси. Для цілеспрямованого самовпливу застосовуються спеціальні вправи самонавіювання у вигляді словесних формул. У процесі таких тренувань людина здатна саме для себе створити модель уявлень, почуттів, емоцій, станів та ввести цю модель у свою психіку.
◄ Прийоми і методи самовиховання. Самооцінка і самоспостереження
Зміст підручника "Ягупов В.В. Педагогіка"
Самотренування, самопримус, наслідування прикладу, самостимулювання ►