Самоконтроль і самоаналіз. Самоорганізація життя і діяльності. Самозобов'язання, самопереконання і самонавіювання

22.2. Методи самовиховання

Самоконтроль та самоаналіз – співставлення прийнятого плану самовиховання з реальністю, результатами діяльності, встановлення їх невідповідності та внесення необхідної корекції для досягнення наміченого, пошук причин відхилень тощо. Самоконтроль як метод самовиховання розвивається на основі здатності вихованця контролювати будь-яку свою діяльність.

Важливо розрізняти види самоконтролю: ненавмисний (мимовільний) та навмисний (довільний).

Ненавмисний (мимовільний) самоконтроль може здійснюватися в структурі сприйняття, функціонувати автоматично. Предметом ненавмисного самоконтролю є не діяльність у цілому, її мотиви, а лише її процесуальний бік.

Навмисний (довільний) самоконтроль визначається спеціальною метою і має значні можливості стабілізації діяльності. Вихованці, які свідомо ставлять перед собою ціль – здійснити намічену програму, не відволікатися сторонніми справами, будуть спроможні більш систематично та послідовно виконувати свої професійні та суспільно-корисні обов'язки.

Самоконтроль виконує функції стабілізації дій (реалізації програми дій всередині діяльності) та коригування (стабілізації) діяльності згідно з її мотивами та мотивацією.

Сутність методу самоорганізації життя та діяльності полягає в тому, що вихованці, організуючи свою поведінку та діяльність у відповідності з встановленими правилами поведінки, основними напрямами самовиховання, ефективно працюють над собою. Важливою умовою при цьому є вміння вихованця управляти собою.

В процесі реалізації програми самовиховання у вихованця формується бажання виконувати вимоги колективу або вихователя, дотримуватися гідної поведінки. Виникнення програми самовиховання можна уявити як наслідок еволюції зовнішніх вимог до вихованця в його внутрішні вимоги до своєї діяльності.

Програма самовиховання виконується двома шляхами:

перший – підкорення власної діяльності мотивам і мотивації самовиховання і перетворення їх у діяльність самовиховання;

другий – реалізація програми виховання із збереженням навчальної, спортивної та інших видів діяльності, власних смислоутворюючих мотивів і за наявності супутнього мотиву та мотивації самовиховання.

Реалізації цієї програми сприяє знання основних прийомів і способів самовиховання.

Самозобов'язання – це добровільне прийняття усвідомлених цілей, завдань, змісту самовдосконалення та визначення на цій основі програми самовиховання. Вони виникають завдяки внутрішньому переконанню в їх необхідності і визначаються умовами життя, потребами суспільства, обов'язками вихованця. Це процес співставлення свого «Я» з вимогами, які висуваються колективом, групою, вихователями, суспільною організацією, суспільством у цілому.

Самопереконання допомагає вихованцю здобути самовизнання необхідності розвитку у себе тих чи інших якостей особистості. Це – пошук доказів необхідності виправлення своїх недоліків, мобілізація себе на досягнення мети самовиховання, винищення конкуруючих мотивів та зваб.

Самонавіювання – це вплив вихованця на самого себе з метою самовиховання, внаслідок чого виникають різні психічні й соматичні стани. Це технічна процедура, що здійснюється шляхом повторювання певних вербальних формул, які виражають бажання, визначені іншими формами самовиховання. Прикладом цілеспрямованого самонавіювання є аутогенне тренування.

Аутотренінг – це емоційно-вольове тренування, суть якого полягає у розвитку здібностей до впливу на психорегулюючі процеси. Для цілеспрямованого самовпливу застосовуються спеціальні вправи самонавіювання у вигляді словесних формул. У процесі таких тренувань людина здатна саме для себе створити модель уявлень, почуттів, емоцій, станів та ввести цю модель у свою психіку.