Самотренування, самопримус, наслідування прикладу, самостимулювання

22.2. Методи самовиховання

Самотренування – спрямованість на активне виконання завдань, що ведуть до поставленої мети самовиховання, реалізації програми самовиховання, розуміння кожної наступної перешкоди як можливості для самовдосконалення. Цей метод дає змогу закріпити навички та вміння, необхідні вихованцю у процесі професійної діяльності.

Самопримус – це виявлення незадоволення собою у разі невиконання самообов'язків, призначення собі додаткового завдання та примушення себе до його виконання.

Наслідування прикладу – орієнтація на пошук найкращих прикладів дій та поведінки, їх активне засвоєння, щозбагачує вихованця досвідом інших людей, більш авторитетних та видатних.

Самостимулювання – визначення для себе певних заохочень і стягнень та їх застосування. Самозаохочення і самостягнення – взаємопов'язані прийоми самовиховання. Самозаохочення – усвідомлення та переживання своїх успіхів, нагородження себе за успіхи у виконанні програми самовиховання подякою, вільним часом, улюбленою справою. Самостягнення – усвідомлене переживання провини перед собою, перед колективом; незадоволення собою.

Стимулювання самовиховання може здійснюватися за допомогою створення зовнішніх умов:

– чіткого внутрішнього порядку (наприклад у школі);

– наукової організації навчально-пізнавальної діяльності;

– формування позитивної громадської думки в навчальних колективах;

– висунення високих вимог до вихованців у поєднанні з турботою про них;

– залучення кожного вихованця до активної діяльності;

– пропаганди виховної літератури;

– організації дозвілля всіх категорій вихованців тощо.

Стимулювати самовиховання можна також, впливаючи на його внутрішні передумови, тобто формуючи свідому мотиваційну настанову. Цьому сприяють педагогічно цілеспрямовані заохочення за досягнуті результати у самовдосконаленні, надання дієвої методичної допомоги в опрацюванні програми самовиховання.

¦ Основні етапи педагогічного керівництва самовихованням:

підготовчий – переконання вихованця у необхідності самовиховання і в можливості досягти бажаних результатів; формування потреб, мотивів і мотивації самовиховання; визначення основних цілей і завдань самовиховання.

основний – визначення змісту самовиховання; допомога у виборі прийомів, способів, форм і методів самовиховання, у складанні програми самовиховання та її реалізації; організація контролю за ходом самовиховання і внесення в нього необхідних корективів.

заключний – допомога у самоконтролі та привчання вихованців до нього; стимулювання; підсумування досягнутих результатів і визначення нових орієнтирів до самовдосконалення; коригування і внесення нового змісту до програми самовиховання тощо.

¦ Основні умови успішного здійснення самовиховання:

– створення сприятливого морально-психологічного клімату у колективі;

– сформування яскравих ідеалів;

– озброєння вихованців прийомами, способами, методами та формами самовиховання, його ефективною методикою;

– прищеплення навичок і вмінь самовивчення, виокремлення позитивних і негативних індивідуально-психічних якостей;

– допомога в опрацюванні програми самовиховання та її реалізації;

– створення умов для самовиховання;

– популяризація позитивного досвіду самовиховання, стимулювання за досягнуті позитивні результати тощо.