Основні цілі виховання в українському суспільстві

Основні цілі виховання в українському суспільстві зумовлені розпадом СРСР, проголошенням України самостійною державою, зміною соціально-економічної формації, побудовою демократичного суспільства, орієнтацією на гуманну парадигму виховної діяльності, гуманізацією, демократизацією і гуманітаризацією всієї національної системи освіти та виховання. Такі цілі визначені в законодавчих актах держави, конкретизовані в Концепції національного виховання та в інших документах. Наприклад, Державна національна програма «Освіта» («Україна XXI століття») так визначає головну мету національного виховання: «набуття молодими поколіннями соціального досвіду, успадкування духовних надбань українського народу, досягнення високої культури національних взаємин, формування у молоді незалежно від національної приналежності особистих рис громадян Української держави, розвиненої духовності, фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, правової, трудової, екологічної культури».

Мета виховання в нашому суспільстві з порядку денного не тільки не знімається, а й розвивається відповідно до нових цілей і цінностей. Водночас є гостра потреба уточнення її змісту. Мета виховання – це сукупність властивостей особистості, до виховання яких прагне наше суспільство; а їх знання педагогом дає чітке уявлення про те, яку особистість він повинен формувати і, природно, надає його діяльності конкретної спрямованості, гуманності, осмисленості й науковості.

Тому діяльність педагога має бути спрямована на формування творчої особистості громадянина Української держави – з багатим духовним світом, активною життєвою настановою, який вміє орієнтуватися в складних умовах сьогодення та оптимально спроможний самоактуалізуватися в суспільному й особистісному житті.

Отже, тут мають творчо поєднуватися загальнолюдське і національне виховання. Необхідно відродити національну систему виховання, спираючися на виховні традиції українського народу і враховуючи його національні риси, ментальність, цінності, життєві орієнтири, самобутність та основні якості.

«Джерелом створення справжньої національної школи повинні бути не «кабінетні витвори» вчених-теоретиків, а сам народ – його історія, дух і традиції, тобто те, що сьогодні приблизно визначається як менталітет, ментальність. Неодмінною умовою успішного національного виховання є загальне політичне, економічне і культурне піднесення країни. У цьому сприятливому середовищі міцніє самосвідомість народу, розквітає його творчість, актуалізується багата культурна спадщина, а все це разом і створює фундамент творення національної школи».

Обґрунтовуючи цілі виховання, слід віднайти загальну рису, що об'єднує всіх українців.

«Стрижневою національною ідеєю стає конкретна, реальна, притаманна переважній більшості населення, спільна ознака. Такою стрижневою ознакою-вартістю в американців є свобода особистості, в англійців – аристократизм, джентльменство, шляхетність, у німців – упорядкованість, добробут, у японців – досконалість, філігранна довершеність у всьому. Всі ці ознаки споріднені, а наповнення національного ідеалу загальнолюдськими вартостями, виховання твердої волі втілювати їх в реальні відносини – необхідна і першочергова умова всілякого прогресу та процвітання народів».

На думку І. П. Підласого, визначальною українською вартістю є працьовитість:

«Людина працьовита – найвище творіння Бога. Гріх нам сьогодні не спробувати через цей стрижень відродитися як велика нація».

Тому особливий акцент необхідно робити на вихованні громадянського духу, формуванні почуття любові до Батьківщини, вірності Українській державі, працьовитості.