Основні психічні риси особистості. Психічний розвиток і його теорії
Основними психічними рисами особистості є:
- ступінь сформованості психічних властивостей та якостей;
- свідомість, самосвідомість та індивідуальність;
- активність, що проявляється в певній діяльності, саморегулювання;
- введення в систему суспільних відносин.
Ці риси перетворюють індивіда в суспільну істоту – особистість.
«Особистість – суб'єкт діяльності, інтегратор психічних процесів людини, системна властивість індивіда як соціальної істоти; особлива соціальна якість, що формується у системі соціальних відносин, яку не можна зводити і не можна виводити з біологічних особливостей людини. Ядро особистості – система мотивів, спрямованість».
Таке розуміння особистості передбачає її дослідження у всій сукупності найрізноманітніших зв'язків, взаємин і залежностей у процесі онтогенетичного розвитку, тобто розвитку психіки у нерозривній єдності із становленням, формуванням і розвитком особистості та її основних компонентів (пізнавальних, емоційно-почуттєвих, вольових і мотиваційних).
У психології розвитку немає єдиної точки зору щодо психічного розвитку. Дж. Дасей і Дж. Траверс запропонували порівняти теорії психічного розвитку за такими проблемами психології розвитку:
- що важливіше в психічному розвитку – біологічне (Б), психічне (П) чи соціальне (С)?
- рівномірний (Р) чи нерівномірний (Н) перебіг розвитку?
- він стабільний (Ст) чи мінливий (М)?
- чи є сензитивні періоди (СП) в розвитку, чи розвиток є розгортанням «повного потенціалу» (ПП)? (табл. 1).
Проблема | Теорія психічного розвитку | |||||
---|---|---|---|---|---|---|
З. Фрейда | Ж. Піаже | Л. Виготського | Б. Скіннера | А. Бандури | Е. Еріксона | |
Б, П чи С? | БП | БП | ПС | С | С | ПС |
Р чи Н? | Н | Н | Р | Р | Р | Р/Н |
Ст. чи М? | С | С | М | м | М | М |
СП чи ПП? | СП | СП | ПП | ПП | ПП | СП |
Таким чином, усі вищезазначені теорії виходять із загальнонаукового принципу детермінізму, який є провідною ознакою світової психології розвитку. Ці теорії визначають можливі причини психічного розвитку – біологічні, психічні й соціальні, – але не мають єдності в поглядах на основні детермінанти розвитку людини взагалі та логіки психічного розвитку зокрема. Дж. Дасей і Дж. Траверс з метою виходу із цієї безвихідної ситуації та на основі систематизації кількох тисяч досліджень й ґрунтовної характеристики кожного віку психічного розвитку створили біопсихосоціальну модель вікового розвитку людини (табл. 2).
Відповідну інтерпретацію отримали й теорії психічного розвитку. Зокрема теорії З. Фрейда і Ж. Піаже визначаються як біопсихосоціальні, Л.С.Виготського й Е. Еріксона – як біопсихосоціальні, Б. Скіннера і А. Бандури – біопсихосоціальні.
Складова моделі | Зміст складових |
---|---|
біологічна | гени, запліднення, вагітність, народження, фізичний і руховий розвиток, здоров'я, статева зрілість |
психічна | пізнавальний розвиток, інформаційні процеси, розв'язання проблем, навички мислення, сприймання, мовлення, моральний розвиток, самосвідомість |
соціальна | належність, взаємозв'язки, взаємодії, освіта, групи, телебачення, стрес, шлюб, сім'я |
З метою єдиного тлумачення проблеми розвитку представниця школи Л. С. Виготського, Л. Ф. Обухова, створила узагальнюючу схему аналізу психічного розвитку (табл. 3).
Теорія | Параметри психічного розвитку | |||||
---|---|---|---|---|---|---|
хід | чинники | джерело | форма | специфіка | рушійні сили | |
З. Фрейда Е. Еріксона Б. Скіннера А. Бандури Ж. Піаже | соціалізація: від індивідуального до соціального | біологічні і соціальні | в людині | пристосування | відповідність онтогенезу філогенезу | поєднання чинників |
Л. Виготського | розвиток вищих психічних функцій: від соціального до індивідуального | морфо-фізіологічні особливості мозку, спілкування | поза людиною | привласнення | підпорядкування суспільно-історичним законам | навчання, діяльність |
Якщо для переважної кількості теорій психічний розвиток є процесом соціалізації дитини, тобто переходом від біологічного до соціального, то для Л. С. Виготського – якісними змінами у психіці в ході ускладнення зв'язків дитини з дійсністю. Так у дитячу сферу потрапляє і біологічне, і соціальне. Це означає вихід за межі постулату безпосередності (коли психічний розвиток є наслідком дії на психіку біологічних або ж соціальних чинників) і перехід до постулату опосередкування в радянській психології. Такий підхід означає: «психічний розвиток слід розглядати крізь призму зв'язків людини зі світом, в які вона вступає протягом свого життя. Він здійснюється в ході цих зв'язків і, як і психіка взагалі, опосередковує їх». Формою таких зв'язків, на думку представників школи Л. С Виготського, є діяльність – динамічна система стосунків, що опосередковуються психікою. Постулат опосередкування чітко простежується у дослідженнях О. М. Леонтьева, П. Я. Гальперіна, Д. Б. Ельконіна, А. В. Петровського, М. І. Лісіної та ін.
Г. С. Костюк розумів психічний розвиток як прояв єдності біологічного і соціального. На його думку, дитина вибірково сприйнятлива до соціальних умов, бо вони змінюються у зв'язку з її дозріванням, зростанням інтелектуальних можливостей та виникненням нових видів діяльності. Чинниками психічного розвитку вважав дозрівання, навчання і виховання. Відбувається він нерівномірно, гетерохронно, надбудовуючи нові структури над уже створеними. В процесі такої надбудови виникають суперечності – рушійні сили психічного розвитку. Дитина росте індивідом і стає особистістю з притаманними їй свідомістю, несвідомим, самосвідомістю, активністю, що виявляються через спілкування і діяльність.
Процеси опосередкування є багатофункціональним механізмом існування і розвитку психіки. Відповідно, основними функціями психіки є пізнавальна, регулювальна й; інструментальна, які забезпечують, з одного боку, діяльність, а з іншого – розвиток і саморозвиток психіки людини.
◄ Індивід і особистість, як предмет дослідження психологічної і педагогічної наук
Зміст підручника "Ягупов В.В. Педагогіка"
Поняття розвиток у психології. Розвиток особистості. Напрямки розвитку людини ►