Основні принципи соціалізації. Виховання як фактор формування особистості

Для оптимального здійснення соціалізації необхідно знати її основні принципи:

• принцип системності, який передбачає вплив на особистість як мікро-, так і макросередовища, які тісно взаємодіють, взаємовпливають і взаємодетермінують одне одного;
• принцип діяльності, що обумовлює активну взаємодію особистості з іншими людьми, в яку індивід вступає в ході діяльності і спілкування, тобто наявний неперервний цілісний процес засвоєння особистістю об'єктивної дійсності завдяки включенню в діяльність;
• принцип двосторонньої взаємодії особистості і соціального середовища, взаємообумовленість процесу входження особистості в систему суспільних відносин і водночас відтворення цих відносин в системі сімейних, товариських, навчальних, виробничих та інших зв'язків;
• принцип особистої активності та вибірковості дозволяє розглянути людину не як пасивну ланку в процесі соціалізації, а як особистість, спроможну активно діяти і самостійно вибирати соціальні умови власного розвитку та формувати власне «Я», виходячи з власного бачення ідеалів і переконань.

Біологічний фактор у цьому процесі є передумовою розвитку особистості. Водночас природні (анатомічні, фізіологічні й інші якості) та соціальні фактори утворюють єдність і не можуть протиставлятись одне одному. Ця позиція всебічно розкрита в дослідженнях П. Я. Гальперіна, B. В. Давидова, Л. В. Занкова, О. М. Леонтьева, О. Р. Лурії, C. Л. Рубінштейна, Б. М. Теплова, Д. Б. Ельконіна та інших, які вважають, що ні склад, ні специфічна якість новоутворень людини як особистості не визначаються «природженими механізмами». Всі здібності та функції особистості за їх складом і якістю є наслідком і суттю прижиттєвих утворень, які виникають і формуються тільки в певному соціальному середовищі, тільки шляхом діяльного відтворення його досвіду.

Ці положення сучасних психології та педагогіки відповідають висновкам вітчизняної фізіологічної науки.

Наприклад, не заперечуючи існування «індивідуальних особливостей нервових апаратів», зумовлених спадковістю, І. М. Сєченов підкреслював, що «в переважній більшості випадків характер психічного змісту на 999/1000 дається вихованням у широкому значенні слова і тільки на 1/1000 залежить від індивідуальності».

Відповідно, наступним важливим фактором формування особистості є виховання, тому що наявність певних об'єктивних і суб'єктивних умов само по собі не забезпечує формування і розвиток людини як особистості. Необхідна цілеспрямована, планомірна, наукова організація процесу виховання, який, з одного боку, побудований на знанні і врахуванні цих об'єктивних і суб'єктивних умов формування і розвитку особистості, а з іншого – є необхідною і загальною формою цього формування і розвитку. Система виховання, яка грунтується на певних методологічних засадах, наприклад нині – на гуманістичних, виступає ніби «диспетчером» виховних зусиль щодо особистості вихованця та забезпечує засвоєння нею певних цінностей, норм і правил поведінки, формування активної життєвої настанови, надання конкретного змісту і вибір ефективних методів і форм виховання, активне засвоєння та відтворення вихованцем соціального досвіду.