Болонський процес

Болонська конвенція. Спільна декларація міністрів освіти Європи

Болонська конвенція (м. Болонья, 1999 p.). Спільна декларація міністрів освіти Європи

Європейський процес, завдяки його особливим досягненням упродовж останніх декількох років, стає більш відчутною та значущою реалією для ЄС і його громадян. «Європа знань» є на сьогодні широко визнаним незамінним фактором соціального та людського розвитку, а також невід'ємною складовою зміцнення й інтелектуального збагачення європейських громадян, оскільки саме така Європа спроможна надати їм необхідні знання для протистояння викликам нового тисячоліття разом з усвідомленням спільних цінностей і приналежності до єдиної соціальної та культурної сфери.

Загальновизнаним є першочергове значення освіти й освітньої співпраці для розвитку та зміцнення стабільних, мирних і демократичних суспільств, що особливо відчувається на прикладі ситуації на південному сході Європи.

У Сорбоннській декларації від 25 травня 1998 року, в основу якої покладено саме такі міркування, наголошується на провідній ролі університетів у розвитку європейського культурного простору. Група європейських держав прийняла запрошення взяти на себе зобов'язання щодо досягнення визначених у Декларації цілей, підписавши її чи висловивши принципову згоду. Зі свого боку, європейські вищі навчальні заклади взяли на себе завдання та головну роль у створенні Європейського простору вищої освіти, у тому числі виходячи з основоположних принципів Болонської університетської хартії 1988 року.

Обраний курс пролягає у правильному напрямі та має значущу ціль. Досягнення більшої сумісності та відповідності систем вищої освіти потребує постійної рушійної сили. У зустрічі, що відбулася 18 червня, взяли участь авторитетні фахівці та науковці з усіх представлених на ній держав. Було вироблено ряд корисних порад щодо кроків, які потрібно здійснити.

Зокрема, необхідно зосередитися на вирішенні завдання збільшення міжнародної конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти. Життєздатність та ефективність будь-якої цивілізації вимірюється її культурним впливом на інші країни. Тому виникає потреба забезпечити існування такої системи вищої освіти в Європі, яка була б привабливою для всього світу й відповідала б особливостям європейських культурних і наукових традицій.

Підтверджуючи свою підтримку загальних принципів, викладених у Сорбоннській декларації, учасники координують свою політику з метою досягнення найближчим часом, не пізніше першої декади третього тисячоліття, таких цілей, які, на їхню думку, мають першочергове значення для створення Європейського простору вищої освіти та поширення європейської системи вищої освіти у світі:

1. Затвердження загальноприйнятноїта відповідної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяти працевлаштуванню європейських громадян і міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти.

2. Запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу навчання потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Учений ступінь, що присвоюється після завершення першого циклу, на європейському ринку праці сприйматиметься як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук, як у багатьох європейських країнах.

3.  Створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу оцінок (ECTS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. Кредити можуть бути отримані також поза межами вищих навчальних закладів, включаючи постійне навчання, за умови їхнього визнання з боку відповідного університету-отримувача.

4. Сприяння мобільності через усунення перешкод на шляху ефективного використання права на вільне пересування з безпосередньою метою:

забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних послуг;

забезпечення визнання та зарахування часу, який викладач, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, досліджуючи, викладаючи та виконуючи відповідну своєму фахові роботу, зі збереженням їхніх законних прав;

•  сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв і методологій;

•  просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності й інтегрованих навчальних, дослідних і виховних програм.

Отже, учасники беруть на себе зобов'язання досягнути окреслених цілей — у межах своєї компетенції та поважаючи відмінності в культурі, мові, національних освітніх системах, а також автономію університетів — з метою зміцнення Європейського простору вищої освіти. Задля цього вони проводитимуть політику міжурядового співробітництва із залученням європейських неурядових організацій, що функціонують у сфері вищої освіти, і сподіваються на швидку та позитивну відповідь з боку університетів та їхній активний внесок в успішність спільних зусиль.