Діяльність як фактор формування особистості. Види діяльності людини

За теоріями С. Л. Рубінштейна, О. М. Леонтьева і О. Г. Асмолова, особистість формується в діяльності та народжується з діяльності. Особистість, на їхню думку, виступає, з одного боку, як умова діяльності, а з іншого – як продукт діяльності. «Спільна доцільна предметна діяльність людей» являє собою вихідну, «породжувальну» основу розвитку особистості. «Власний психічний розвиток особистості опосередковано її діяльністю», – підкреслював С. Л. Рубінштейн. Через організацію зовнішньої діяльності особистості можна і необхідно організовувати її внутрішню діяльність, тобто психічні процеси, які саморозвиваються. Цей механізм має назву «інтеріоризація» – «процес формування внутрішньої структури та механізмів людської психіки на основі засвоєння і трансформації структур специфіки людської діяльності; формування індивідуальної свідомості як соціального явища». Інтеріоризація забезпечує засвоєння особистістю зовнішньої діяльності, у процесі якої формується, на думку О. М. Леонтьева, внутрішня діяльність, тобто відбувається самоактивність і саморозвиток особистості. Саме на цей саморозвиток має бути спрямована виховна робота.

Тому прийнято говорити про роль провідної діяльності в розвитку особистості. О. М. Леонтьев ввів поняття «провідний вид діяльності», який визначає характер функціонування і розвитку психіки дитини, а згодом – формування особистості. Провідна діяльність домінує на певному етапі розвитку особистості й забирає більшу частину часу. На думку О. М. Леонтьева, під провідною діяльністю розуміється «така діяльність, розвиток якої зумовлює найголовніші зміни у психічних процесах і психологічних особливостях особистості дитини на даній стадії», діяльність, усередині якої розвиваються психічні процеси, що готують дитину до переходу на нові, вищі ступені розвитку.

Він виокремлює три основних ознаки провідної діяльності:

1. по-перше, це така діяльність, у формі якої виникають і всередині якої диференціюються інші, нові види діяльності;
2. по-друге, в якій формуються і перебудовуються часткові психічні процеси;
3. по-третє, від якої безпосередньо залежать основні психологічні зміни в особистості дитини, що спостерігаються на даний момент її розвитку.

Знання провідного виду діяльності дає можливість оптимально побудувати періодизацію психічного розвитку людини як психологічну основу цілісного процесу її виховання.

Основні види діяльності:

• для дитини – гра та учіння,
• а для дорослої людини – учіння й праця;

тобто на кожному віковому етапі превалює певний вид діяльності.

В дошкільному віці провідним видом діяльності є гра; в молодшому шкільному віці – навчальна діяльність, тобто учіння; в середньому і старшому шкільному віці, безперечно, домінує учіння (діяльність урізноманітнюється), але зостається гра і виникає праця, змінюється мотивація учіння (з'являється особистісний смисл учіння).

Вимальовується певна послідовність провідних видів діяльності людини:

1. ігрова;
2. навчально-пізнавальна;
3. трудова.