Педагогічний процес і його загальна характеристика

В педагогіці провідним та найширшим поняттям є «педагогічний процес» (у низці джерел вживається синонім – «навчально-виховний процес»). Його зміст і організація є однією з основних функцій будь-якої освітньо-виховної системи. Ті системи, що організовують педагогічний процес, визначаються як «педагогічні системи». До них відносять: школи, вищі навчальні заклади, військові підрозділи і частини тощо.

Саме поняття «процес» походить від латинського слова processus, яке означає походження, просування вперед. У словнику іншомовних слів даються такі визначення процесу:

1. Послідовна зміна предметів і явищ, що відбувається закономірним порядком.
2. Сукупність ряду послідовних дій, спрямованих на досягнення певного результату.

В педагогіці цей термін почали використовувати на початку XX століття. Вперше обгрунтував поняття «педагогічний процес» відомий російський педагог П. Ф. Каптєрев (1849-1922) – автор численних праць з історії та теорії педагогіки – в книгах «Дидактичні нариси» (1895) і «Педагогічний процес» (1905), де наголосив на необхідності цілісності та єдності навчання й виховання. Наприклад, у роботі «Педагогічний процес» він так визначає це поняття: все, що відбувається в школі щодо навчання і виховання, тобто сукупна навчально-вихована діяльність, – це і є педагогічний процес.

До такої думки долучився й О. П. Нечаев, який разом з П. Ф. Каптєревим розробив основи психологічної дидактики, а також Н. К. Крупська. У своїй праці «Виховання» вона визначила необхідність єдності двох основних процесів – навчання і виховання. Автор підручника «Педагогіка» А. Г. Пінкевич (1884-1939) також відстоював ідею єдності та цілісності навчально-виховного процесу.

Проте були і такі приклади, коли окремі теоретики розділяли дидактику і теорію виховання, а в житті навчальних закладів відбувалося навпаки – виховання і навчання здійснювалися обопільно. Наприклад, М. В. Крупєніна, В. Н. Шульгін соціологізували цей процес. Вони під педагогічним процесом розуміли всю сукупність впливів, які формують людину, і були авторами «теорії» відмирання школи. Інші біологізували педагогічний процес, стверджуючи, що розвиток людини не залежить від умов життя й виховання, що це просто процес розкриття успадкованих людиною властивостей і здібностей. Окремі думки педології належать до цієї концепції. Деякі автори (наприклад А. Г. Калашников) намагалися обгрунтувати правомірність визнання обох цих основ, але відкидаючи крайності кожної з них. Прихильники такої думки людину розглядали як пасивний продукт виховання, заперечували значення біогенетичних законів для педагогіки.

Тільки в 70-х роках XX століття теорія повернулася до об'єднання виховання і навчання в єдине ціле. Важливу роль у теоретичному визначенні цього поняття відіграли вчені-дидакти Ю. К. Бабанський, М. О. Данилов, М. М. Скаткін, а згодом – С.У. Гончаренко, І. П. Підласий.

Ю. К. Бабанський дає таке визначення педагогічного процесу:

«Педагогічний, навчально-виховний процес... є органічною єдністю процесів навчання, виховання та розвитку. Суть його полягає у передаванні соціального досвіду старшими і засвоєнні його підростаючими поколіннями шляхом їх взаємодії, спрямованої на задоволення сучасного суспільства у всебічному, гармонійному розвиткові особистості».

Практично цієї ж точки зору дотримується С. У. Гончаренко:

«Педагогічний процес (навчально-виховний процес) – цілеспрямована, свідомо організована, динамічна взаємодія вихователів і вихованців, у процесі якої вирішуються суспільно необхідні завдання освіти й гармонійного виховання. Педагогічний процес – цілісний процес, що органічно поєднує навчання, виховання та розвиток вихованців. Компоненти педагогічного процесу: мета, завдання, зміст, методи, засоби й форми взаємодії педагогів і вихованців, результат».