Вплив радіації на екосистеми

1.3. Вплив радіації на екосистеми

Мирна атомна промисловість та військова ядерна індустрія виробляють значну кількість штучних (техногенних) радіоактивних ізотопів. Більшість з цих радіонуклідів різними шляхами потрапляють у природне середовище, впливаючи на всі без винятку компоненти екосистеми. Сьогодні практично неможливо дослідити характеристики впливу техногенних радіонуклідів на екосистеми. Завжди існуватиме небезпека того, що деякі екосистеми виявляться особливо чутливими до дії іонізуючого випромінювання навіть у малих дозах.

Вплив радіоактивного іонізуючого випромінювання, або просто радіації, на екосистеми є різноманітним. Знання людини, які набуваються на ґрунті проведених радіоекологічних досліджень, постійно розширюються. Розглянемо лише окремі аспекти впливу радіації на екосистеми, особливо на людину, рослинний і тваринний світ.

Дія радіації на екосистеми. Зрозуміло, що здоров'я будь-якої людини залежить від радіаційної ситуації як на планеті загалом, так і у конкретних екосистемах, місця її проживання зокрема.

Радіоекологія простежує шлях транспортування радіонуклідів від абіотичних компонентів екосистем ланцюгами живлення аж до консументів, тобто весь екологічний експозиційний шлях. Радіонукліди впливають на біоценоз на кожному трофічному рівні (Гайнріх, Гергт, 2001). Фізичним експозиційним шляхом радіонукліди виходять з промислового устаткування димарями чи зі стічними водами і безпосередньо опромінюють живі організми (забруднення, підтоплення). Через вдихання (інгаляцію) газоподібних речовин і аерозолей та приймання їжі радіонукліди потрапляють фізіологічним експозиційним шляхом у тіло організму, де поширюються і опромінюють його зсередини.

Проходження радіонуклідів в екосистемі залежить від структури ґрунту, яка з різною силою зв'язує їх атоми. Швидкість проникнення в біоценози визначається типом рослин, їхнім віком, температурою та вологістю, а також складом поживних речовин ґрунту. Потрапляння радіонуклідів до консументів також залежить від їх типу і віку, стану живлення та забезпечення вітамінами і мікроелементами (Гайнріх, Гергт, 2001). Загалом, збільшення потужності дози радіації призводить до посилення трансформації біоценозів і, зрештою, екосистеми (рис. 2).

Рис. 2. Трансформація екосистем зі збільшенням потужності дози опромінення (Гайнріх, Гергт, 2001)

Рослини мають різну чутливість до дії іонізуючого випромінювання. Уповільнення росту та часткове відмирання нестійких і пошкоджених видів рослин свідчить по значну потужність дози опромінення цієї екосистеми. Тварини на вплив радіації реагують значно чутливіше, ніж рослини, причому на різних стадіях їхнього розвитку по-іншому. Небезпека опромінення зменшується від вищих хребетних тварин до нижчих і комах й одноклітинних.

Однак сучасні уявлення про механізми впливу малих доз радіації на екосистеми (Яблоков, 2002) заперечують раніше поширене твердження, що інтенсивний радіаційний вплив викликає відповідну реакцію і відповідь екосистеми, і, навпаки, за слабкої дії радіації екосистеми зазнають незначних їх впливів. Слабкі, проте постійні радіаційні впливи на екосистеми можуть спричинити значні екологічні ефекти.

Різні способи передачі дози радіації компонентам природного середовища визначають особливості негативних динамічних процесів, що розвиваються унаслідок опромінення. Якщо дозу отримано за відносно короткий проміжок часу, протягом якого не встигає змінитися існуючий стан екосистеми, опромінення називають гострим. Нагромадження дози, яке досягається за рахунок багаторазового гострого опромінення, вважається гострим фракціонованим.

Спосіб радіаційного впливу, коли екосистема отримує дозу за період, значно перевищуючий тривалість гострого опромінення, а під час опромінення її стан функціонування екосистеми може істотно змінюватися, називають пролонгованим. Пролонговане опромінення буває безперервним і фракціонованим. Якщо екосистема зазнає дії радіації протягом усього часу існування, то таке опромінення є хронічним.

Важливо враховувати, що дія багаторазових гострих або пролонгованих опромінень на екосистеми може виявитися не відразу, а через декілька (іноді навіть десятків) років. Цей латентний (прихований) період різний для окремих компонентів природного середовища.

Залежність ефекту радіоактивного забруднення екосистеми від дози отриманої нею опромінення є нелінійною функцією. В певних інтервалах малі дози радіації викликають сильніший ефект радіоактивного забруднення екосистеми, ніж більші за величиною (рис. 3).

Рис. 3. Залежність радіоактивного забруднення екосистеми від потужності дози опромінення:

а – світлий пунктир – негативний вплив; жирний пунктир – активність процесу відновлення; б – підсумкова дозова залежність. За абсцисою – доза радіації; за ординатою – екологічний ефект у відносних одиницях

Складність визначення впливу малих доз радіації на довкілля полягає в недостатньому розумінні двох процесів – акумуляції радіонуклідів і синергізму дії радіації та інших негативних чинників природного середовища. Перший процес вивчений глибше, його зміст полягає у багаторазовому збільшенні концентрації різних радіонуклідів з трьох причин: фізичної акумуляції; ландшафтної акумуляції і біоакумуляції в живих організмах екосистем.

Явище фізичної акумуляції радіоактивних речовин загалом вважається мало вивченим. Відомо, що накопичення радіонуклідів у масштабах усієї атмосфери планети підвищується в межах певних географічних широт (Часников, 1996). На процес концентрації радіонуклідів також впливають потужні геомагнітні поля і електростатичні сили. Прикладом ландшафтної акумуляції служить явище накопичення радіоактивних речовин на стокових або понижених ділянках ландшафту, а саме – у заплавах, ярах, балках, улоговинах тощо. Біоакумуляція передбачає збільшення концентрації радіонуклідів у живих організмах порівняно з їхнім рівнем у довкіллі. Таке біологічне накопичення в подальшому призводить до посилення дії радіації на ґрунтовий покрив, водні і повітряні маси екосистем.

Найскладнішим вважають явище синергізму, яке полягає у тому, що ефект радіоактивного забруднення багаторазово підсилюється під час одночасної його дії з хімічним (пестицидами, важкими металами, діоксидами тощо) і фізичним (електромагнітним, температурним і шумовим впливами) забрудненнями (Петин, Журавская, Пантюхина, 1999; Яблоков, 2002). Наприклад, незначний надлишок вмісту пестицидів або ртуті у ґрунтовому покриві посилює дію радіації на довкілля.

Найдосконаліше вивчений вплив радіації на живі організми. Дослідження рослинних угруповань і тваринних популяцій в межах зон підвищеного природного чи техногенного радіоактивного фону свідчить: з одного боку, спостерігається значна кількість генетичних відхилень, а з іншого – популяції стають стійкішими до радіаційного навантаження. Процеси радіоадаптації неможливі, якщо у біогеоценозів не існує широкої індивідуальної мінливості популяцій щодо радіочутливості, немає матеріалу для природного відбору (Позолотина, 1996).

Відомо, що будь-яка мала доза опромінення живих складових екосистеми трансформує структуру біогеоценозу в цілому, змінює його реакцію на зовнішній вплив, взаємовідносини з іншими біогеоценозами. Таке опромінення накопичується упродовж багатьох поколінь. Водночас воно призводить як до розвитку радіоадаптації, так й до численних генетичних змін у біогеоценозах, а також до підвищення чутливості до дії різноманітних деструктивних чинників. Це важливо для збереження стійкості, нормального функціонування і розвитку екосистем.