Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Культура Нового часу. Культура часів Реформації

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Тема 4. Культура Нового часу

Культура часів Реформації і Просвітництва. Сучасний рівень західноєвропейської цивілізації значною мірою зумовлений культурними надбаннями, які були започатковані в часи Ренесансу і Реформації. Реформацію (від лат. reformatio – перетворення, виправлення) слід розглядати як своєрідний духовно-культурний осередок розвитку капіталізму; вона була підготовлена гуманістичним змістом ренесансної епохи з її нещадною критикою середньовічного світогляду, а також єретичними вченнями, які зародились У руслі соціальних зіткнень XIV-XV ст. (виступи Д. Уїткліфа в Англії, Яна Гуса, а потім чашників і таборитів у Чехії).

На світоглядних засадах Реформації виникають нові художні напрямки і школи. Центр духовного життя зміщується у релігійно-світоглядну сферу, на передній план висувається ставлення людини до Бога, що означало відхід від властивого Відродженню погляду на людину та її духовний світ як на найвищі життєві цінності. Загострення віросповідницьких суперечностей викликало до життя численну полемічну літературу, нові літературні жанри: гімни, псалми, проповіді, відозви.

На хвилях Реформації з’являється епос на біблійну тематику, який знайшов відображення у творах Д. Мільтона «Втрачений рай» та Ф. Г. Клопштока «Мессіада»; ідеї нової епохи яскраво проявились у живописі та графіці, зокрема у творах німецьких художників А. Дюрера і Л. Кранаха Старшого.

Альбрехт Дюрер (1471-1528) працював головним чином у гравюрі й живописі; крім того, розробляв теоретичні питання образотворчого мистецтва – про перспективу та пропозиції. Творчість цього художника пройнята духом свободи, інтересом до різноманітності життя, що прийшли на зміну середньовічній скованості, і водночас духом страждання й тривоги з приводу тяжких і кривавих соціальних конфліктів, нестійкості всього земного. Це виразно видно у його відомих гравюрах «Лицар, смерть і диявол», «Меланхолія», а також у живописній картині «Чотири апостоли».

Лукас Кранах Старший (1472-1553) прихильно ставився до діячів Реформації, був приятелем М. Лютера. У ранніх живописних творах «Розп’яття», «Відпочинок на шляху до Єгипту» та інших він намагається подолати пізньоготичні традиції умовностей та орнаментальності і створити правдиві образи, пройняті духом гуманізму; риси Відродження і традиції готики переплітаються в зображеннях Мадонни, біблійських і міфологічних персонажів, Л. Кранах досягає великої художньої майстерності як у зображенні поетичного, багатого па деталі пейзажу, так і у відтворенні гостроти характеристик в портретному живописі, зокрема у портретах М. Лютера і Ф. Меланхтона.

Специфіка культури доби Реформації полягає в тому, що вона поєднує в собі риси Середньовіччя і Нового часу, відтворює складний синтез політичних, релігійних та інтелектуальних колізій.

Важливим фактором соціокультурних змін у XVII ст. стає наука, перш за все експериментальне природознавство. У результаті прогресу природничих наук і математики виробляється механіко-матеріалістичне уявлення про природу, яке найбільш повно виражене у класичній праці І. Ньютона «Математичні начала натуральної філософії» (1687).

Філософське обгрунтування різних форм пізнавальної діяльності було реалізоване в XVII-XVIII ст. у рамках двох суперечливих напрямків – раціоналізму та емпіризму. Раціоналізм (від лат. ratio – розум) визнає єдиним джерелом розум, а емпіризм (від лат. empiricus – чисто практичний) – чуттєвий досвід.

Для раціоналістів сумнів є передумовою всякого мислення, яке, в свою чергу, надає людському існуванню справжнього сенсу. «Cogito ergo sum» («Я мислю – отже, існую») – таким був принцип декартівського раціоналізму. Раціоналізм вбачав у розумі здатність істинно осмислити існуючу реальність і не допускав можливості отримання хибних знань внаслідок пізнавальної діяльності; якщо розум помиляється, то лише через емоції і волю. В контексті раціоналізму можна виділити дуалізм Р. Декарта (1596-1650), пантеїстичний монізм Б. Спінози (1632-1677) і об’єктивний ідеалізм Г. В. Лейбніца (1646-1716): Основи емпіризму закладені Ф. Беконом (1561-1626), який вважав почуття недостатнім і ненадійним джерелом знань, тому завдання науки вбачав у її здатності застосувати раціональний метод до чуттєвих даних. Таким чином, становлення раціоналістичного світогляду в контексті розвитку експериментального природознавства і філософії було, безумовно, видатним досягненням у культурному процесі Нового часу.

◄ Мистецтво епохи Відродження. Будівництво і архітектура Ренесансу

Зміст підручника "Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін. Теорія та історія світової і вітчизняної культури."

Художня культура Нового часу. Бароко і класицизм ►

Скачати повну версію книжки (з малюнками, картами, схемами і таблицями) одним файлом Скачати підручник Культурологія

Загрузка...