Ірак. Іран. Країни Південної Азії

Ірак та Іран

Ірак та Іран також належать до провідних нафтовидобувних країн світу. Але, на відміну від країн західного узбережжя Перської затоки, вони не змогли реалізувати можливості, які давали їм величезні нафтові ресурси. В 70-х роках XX ст. Ірак претендував на найбільшу за своїм економічним потенціалом арабську країну регіону, а Іран проголосив амбіційні плани індустріалізації та модернізації, здійснення яких повинно було вивести його на рівень першої десятки країн світу.
Війни між Іраком та Іраном (1980-1988), Іраку з Кувейтом (1990-1991) призвели не тільки до великих втрат, а й супроводжувалися руйнуванням нафтового комплексу виробництв. Сучасні галузі обробної промисловості в цих країнах, крім текстильної, майже відсутні. Кустарно-ремісниче виробництво і відсталий аграрний сектор залишаються основним заняттям населення.
Головною частиною Іраку є межиріччя Тігру та Євфрату. Нафтові райони знаходяться як у Верхній Месопотамії (район Кіркука), так і в Нижній (на кордоні з Кувейтом та Іраном). Головними містами країни є столиця Багдад (6 млн. жителів), Басра. Найбільш заселена частина Ірану – : це передгір'я і долини гірських районів на півночі й заході країни. Їх історичні центри і зараз є найбільшими містами Ірану: Тегеран – столиця (7 млн. жителів), Тебріз, Мешхед (1,4 млн. жителів), Ісфаган. Нафтовий район Ірану – Хузістан – низовина, яка лежить на узбережжі Перської затоки між кордоном з Іраком і горами Загрос. Тут видобувається майже 200 млн. т нафти щороку. В Хузістані також зосереджені головні поклади природного Газу Південно-Західної Азії. На Іран припадає 15% світових запасів цього виду палива. Саме з Хузістану проектується передача природного газу трансконтинентальними трубопроводами в Європу. Поки що діє трансіранський газопровід (1200 км, від Перської затоки до Каспійського моря).

Південна Азія

Південна Азія займає півострів Індостан. Загалом це 4,5 млн. км кв. площі і понад 1200 млн. чоловік населення. До середини XX ст. вся ця територія була колонією Великобританії. Тепер тут 7 самостійних держав (табл. 3). Найбільшою з них є Індія. Поділ в 1947 р. Британської Індії на Індію та Пакистан (тепер Пакистан і Бангладеш) враховував лише один фактор – релігійний. До Індії відійшли райони, населені індуїстами, до Пакистану і Бангладеш – мусульманами. Звідси міждержавна ворожнеча. Ще й досі не розв'язані проблеми кордонів між Індією та Пакистаном, Індією та Китаєм. Релігійно-общинні суперечки мають місце в Індії, Пакистані і Шрі-Ланці.

Таблиця 3. Країни Південної Азії

* ІРЛП – місце країни серед 177 країн за 1997 р.

Географічне положення Південної Азії між гірськими масивами на півночі й океаном на півдні навіть у стародавні часи не перешкоджало зв'язкам регіону з іншим світом. Зараз вони здійснюються переважно морем. З сухопутних шляхів найважливішу роль в історії відіграв Хайберський перевал (висота 1030 м н.р.м.), який лежить на сучасному кордоні між Пакистаном та Афганістаном. Ним проходили стародавні народи, які пересувалися в Індію зі степів Євразії, і пізніше – завойовники з Середньої Азії. Між Пакистаном і Китаєм прокладено Каракорумське шосе, між Індією і Тибетом можливий зв'язок через Сіккім, але обидва ці маршрути практичного значення не мають. Ассамо-Бірманські гори і зараз непрохідні.