Функції педагогічного спілкування. Структура професійно-педагогічного спілкування

Педагогічне спілкування виконує такі функції:

• взаємопізнання вихователя і вихованця;
• обмін думками, почуттями та інформацією;
• організація і здійснення різноманітних та багатогранних навчально-виховних заходів;
• самовираження, самовизначення і самоутвердження учасників цього процесу.

В. А. Кан-Калик і О. О. Леонтьев розробили спеціальні вправи для формування навичок педагогічного спілкування. Наприклад, В. А. Кан-Калик об'єднує ці вправи в два цикли, а саме:

1. практичне оволодіння технікою й технологією педагогічної комунікації та
2. оволодіння системою спілкування в заданій педагогічній ситуації.

Перший цикл спрямований на формування

• органічних і послідовних дій у публічній обстановці;
• м'язової свободи в педагогічній діяльності;
• відчуття м'язової свободи й емоційного благополуччя в аудиторії;
• навичок довільної уваги, спостережливості, зосередженості;
• міміки й пантоміміки;
• педагогічно доцільних переживань;
• безпосередньої мобілізації творчого самопочуття перед спілкуванням;
• техніки й логіки мовлення, його виразності й емоційності;
• вміння вибудовувати логіку майбутнього спілкування з аудиторією.

Другий цикл вправ включає дві підгрупи:

• дії в типових ситуаціях (спостереження за діяльністю вчителя в процесі виконання загальних завдань заняття; розвиток уміння «читати» переживання з облич учнів; виокремлення під час заняття конкретних педагогічних явищ; інсценування педагогічних завдань);
• розвиток педагогічної уяви, інтуїції, навичок педагогічної імпровізації (складання аналогічних ситуацій з певною настановою, аналіз картини чи кінофрагмента; складання й виконання введеної умови для інсценізованих завдань).

На думку І. А. Зязюна,

«навчально-виховний процес у школі – явище складне, багатогранне, динамічне. Його специфіка зумовлюється передусім розширеним спілкуванням, найбільшою, на думку Антуана де Сент Екзюпері, розкішшю на світі. Для вчителя ця розкіш – не що інше, як професійна необхідність. З її допомогою здійснюється взаємовплив двох рівноправних партнерів суб'єктів – учителя і учня».

Г. О. Балл визначає передумови продуктивного спілкування так:

«... додержання його учасниками принципу конкордності і толерантності. Принцип конкордності фіксує необхідність згоди учасників діалогу щодо базових знань, норм і цінностей, якими вони керуються... Суть принципу толерантності... вбачається у «презумпції прийнятності» найрізноманітніших проявів людської активності».

І. А. Зязюн виокремлює три компоненти спілкування: пізнавальний, естетичний і поведінковий:

«Спілкування обов'язково передбачає формування у педагогів і учнів образів один одного і понять про особистісні властивості кожного учасника спілкування; воно несе в собі естетичну характеристику – зовнішню і внутрішню подобу учасників спілкування, викликає певне до себе ставлення; у спілкуванні проявляється і поведінковий компонент – слова і справи, адресовані педагогом учням і навпаки».

За В. А. Кан-Каликом, структура професійно-педагогічного спілкування включає:

1. прогностичний етап (моделювання майбутнього спілкування з аудиторією);
2. комунікативний етап (організація спілкування на початку навчально-виховного заходу – комунікативна атака);
3. управлінський етап (безпосереднє спілкування протягом навчально-виховного заходу);
4. заключний етап (аналіз перебігу спілкування та його результатів і внесення відповідних корективів у модель майбутнього спілкування).