Культура і глобальні проблеми сучасності. Війни

Тема 5. Культура і глобальні проблеми сучасності

Криза цивілізації, що настала в кінці XIX й на початку XX ст., знайшла своє завершення у двох страхітливих світових війнах, революційних потрясіннях, виникненні тоталітарних режимів світового масштабу. Ще в 1915 р. російський філософ Л. Лопатін (1855-1920) писав, що людство переживає величезну історичну катастрофу, настільки жахливу і криваву, що перед нею німіє думка й паморочиться голова. Він передбачав, що в цій незвичайно лютій історичній бурі не тільки зазнають краху держави, не тільки загинуть люди, а, що найголовніше, зазнають краху старі ідеали, померкнуть попередні надії й наполегливе очікування добра, глибоко зруйнується віра в сучасну культуру (Лопатин Л. М. Современное значение философских идей кн. С. Н. Трубецкого // Вопросы философии и психологин, кн. 131. М., 1916, с. 2-3). Пересторога філософа мала під собою реальну підставу, грунтувалася на глибокому розумінні кризи історико-культурних підвалин світової цивілізації.

Кінець XX ст. виявився чи не найбільш критичним періодом з історії людства: вкрай загострилася вся сукупність життєво важливих проблем, від яких залежить дальша доля цивілізації на планеті. До них належать:

• відвернення загрози термоядерної війни і збереження миру на землі;
• врятування навколишнього середовища від екологічної катастрофи;
• врегулювання динаміки демографічних процесів;
• подолання тоталітаризму як на рівні інститутів влади, так і на рівні свідомості людей.

Причому, проблеми ці взаємозв’язані, і успішне їх вирішення залежить від колективних зусиль людства.

Війни, цей засіб насильницького, збройного вирішення тих чи інших суспільних проблем, з глибокої давнини привертали пильну увагу філософів. Мислителі минулого схильні були розглядати війни не тільки в контексті способів вирішення найбільш складних суспільних проблем, але й у контексті космологічному – як вічне протиборство між силами добра і зла. Погляд Геракліта (520-460 pp. до н. е.) на війну як вселенське начало справив суттєвий вплив на розвиток багатьох філософських течій. Т. Гоббс (1588-1679) вважав війну «всіх проти всіх» вихідним природним етапом людства. Тільки в кінці XVIII ст. у свідомості багатьох мислителів сформувалося розуміння війни як явища, несумісного з моральними принципами. Велика заслуга у виробленні цього розуміння належить французькому абату Сен-П’єру (1658-1743), який висунув ідею створення конфедерації європейських держав, у рамках якої стало б можливим урегульовувати конфлікти між державами та їх урядами.

Для Й. Г. Гердера мир є природним станом людського роду, війна ж – наслідок глибоких соціальних суперечностей суспільства. Однією з конституційних умов майбутнього мирного співіснування він називав принцип демократичного патріотизму, який грунтуються на повазі до власного і інших народів.

І. Кант у трактаті «Вічний мир» обґрунтовував ідею про можливість досягнення миру між народами, яка випливає із закономірності морального прогресу людства. Реалізацію цієї ідеї він пов’язував з перебудовою внутрішньої організації держав, щоб не глава держави, а народ вирішував питання – бути чи не бути війні.

Якщо раніше гуманістичні ідеї мислителів про досягнення миру між народами не були надбанням широких кіл громадськості, не знаходили підтримки на рівні урядової політики держав, то в наш час, коли можливість термоядерної війни і знищення в ній людства разом з усіма здобутками культури стала реальною загрозою, проблема відвернення війни набуває особливого значення. Завдяки досягненням науково-технічного прогресу багато держав володіють термоядерною, бактеріологічною і хімічною зброєю, а також значно збільшеними потужностями звичайної зброї. Гонка озброєнь веде до прогресуючого забруднення навколишнього середовища та його збіднення. Сковуючи потенціал людства, вона не дає можливості вжити ефективних заходів щодо охорони й захисту природи, оскільки інтелектуальні сили і ресурси цивілізації посилено експлуатуються військово-промисловим комплексом, котрий потребує все нових сучасних технологій, з чим пов’язані нетрадиційні відходи, переробити які природа просто не в змозі.

Сьогодні вже ні в кого не викликає сумніву те, що ядерна війна неминуче призвела б до екологічної катастрофи-так званої «термоядерної ночі» і вимерзання всього живого на нашій планеті. Хоча свідоме розв’язання ядерної війни сьогодні малоймовірне, однак існує небезпека взаємного знищення в результаті трагічної помилки у роботі комп’ютерів, автоматики. Ідея згубності і безперспективності гонки озброєнь, а також здатності людства протистояти розв’язанню термоядерної війни ще в 1955 р. знайшла свій вираз у маніфесті Б. Рассела (1872-1970) і А. Ейнштейна (1879-1955). В цьому документі наголошувалося, що люди повинні думати не про те, які кроки зробити для воєнної перемоги того чи іншого політичного угруповання, а про те, як запобігти збройному зіткненню, результат якого буде катастрофічним для всіх сторін (Мировая экономика и международные отношения, 1986, № 8, с. 3-4). Однак ця пересторога тоді ще не сприймалася всерйоз. Вірус війни, породжений жорстоким протиборством між двома суспільними системами («реальним соціалізмом» і капіталізмом), глибоко вкоренився у свідомості всіх рівнів, і військова перевага сприймалася як єдиний засіб відстоювання національних інтересів. Та й у культурологічному плані загроза війни пов’язана в першу чергу із станом масової свідомості, в структурі якої домінують стереотипи тоталітаризму й імперіалізму.

У міру посилення кризи соціалізму та загострення глобальних проблем почало брати гору нове політичне мислення, яке поступово стає визначальною рисою соціального і культурного прогресу. Його характеризують такі ознаки:

• усвідомлення органічної єдності світової цивілізації, незважаючи на економічні, політичні, ідеологічні та культурні відмінності окремих регіонів і народів;
• деідеологізація міжнародних відносин і внутрінаціональних сфер суспільного життя;
• надання пріоритету міжнародному праву над національним;
• розуміння свободи і демократії як вищої гуманістичної цінності;
• відмова від військової сили як способу вирішення будь-яких проблем на міжнародному і внутрінаціональному рівнях;
• визнання права на національне самовизначення як одного з основних пріоритетів міжнародної політики;
• міжнародний захист прав національних меншин у будь-якій точці земної кулі;
• визнання допустимості втручання у внутрішні справи будь-якої країни з приводу захисту прав людини;
• усвідомлення необхідності створення загальносвітових і загальноєвропейських структур колективної безпеки для контролю над процесом роззброєння, а також приборкання всякої агресії, врегулювання міжнародних конфліктів.

Перелік названих компонентів політичного мислення, звичайно, не повністю відповідає його сьогоднішньому стану: одні з них перебувають у стадії реалізації, інші – у стадії зародження. Становлення нового політичного мислення слід розглядати як один із основних соціальних і культурних факторів відвернення загрози термоядерної війни і забезпечення миру між людьми.