Горбач Н. Я, Гелей С. Д., Російська З. П. та ін.

Мистецтво України 17-18 ст.

Мистецтво. В українському мистецтві другої половини XVII ст. значне місце займає іконопис, що розвивається в ренесансно-барокових формах. Особливою грандіозністю, пишністю та багатством відзначаються іконостаси Єлецького собору, Троїцької в Чернігові та Преображенської в Сорочннцях церков. Дуже гарний іконостас церкви св. П’ятниці у Львові. Ряд іконостасів виконав живописець Іван Руткович, майстер, чия творча спадщина є однією з вершин давнього українського мистецтва.

Портрет як жанр світського мистецтва мав ту національну особливість, що при всій своїй життєвості у кінці XVII ст. він зберіг тісний зв’язок з іконописом. Монументальними були портрети Б. Хмельницького і визначних козацьких старшин. Західноукраїнські митці малювали львівських братчиків у представницьких позах, із жезлом, гербами та іншими атрибутами.

Графічне мистецтво розвивали друкарні, що існували при Києво-Печерській лаврі, Троїцько-Ільїнському монастирі в Чернігові та Успенському ставропігійському братстві у Львові. На той час сформувалася художня школа граверів. Основоположником українського граверства вважають Олександра Тарасевича. Майстерність його не поступалася перед мистецтвом кращих західноєвропейських граверів того часу. Друга половина XVIII ст. збагатила українське графічне мистецтво новими творами. Відомими майстрами гравюри були Григорій Левицький (1697-1769) та Аверкій Козачківський. Левицький не тільки мав малярський хист, а и був дуже ерудованою людиною: володів кількома мовами, знав філософію Арістотеля. Він виконав ряд гравюр на міді для київських видань «Апостола» та «Євангелія», а також до книги М. Козачинського «Філософія Арістотелева». Освіченість і майстерність Левицького особливо виявились у гравюрах-панегіриках на честь культурних і релігійних діячів.

В останній третині XVIII ст. в українське мистецтво з Франції приходить новий стиль – рококо. На місцевому грунті він здобуває свої особливості. Це були останні часи козацької України та її самостійності, і меценати українського мистецтва з числа старшинської знаті, усвідомлюючи, що їх часи минули безповоротно, поспішають у пишних пам’ятках мистецтва з відтінком елегійності увіковічити свою добу, її велич і блиск. У мистецтво ще більше проникає світський дух, впливаючи передовсім на церковне малярство: в ньому образи виступають тепер у ясних, радісних кольорах, обличчя святих втрачають традиційну суворість і часто нагадують світських людей. Великого поширення набуває портрет, основними замовниками виступає духовенство і багата шляхта. Модно було замовляти посмертні портрети, які часто ставили у каплицях та церквах. Дуже популярними були портрети Б. Хмельницького. У церкві с. Суботова на полотні «Б. Хмельницький з полками» гетьмана змальовано велично, на повний зріст, у парадній киреї, а біля його ніг схематично зображено територію України і позначено розташування полків; намальовано також запорізькі знамена, герб, групу полків, що схилились перед Хмельницьким. Збереглися портрети полковника Миклашевського, гетьмана Скоропадського, ватажка народного повстання М. Залізняка та інших видатних людей часів Козаччини.

Особливо славились художні полотна Луки Долинського (1750-1824), який здобув мистецьку освіту у Відні і згодом працював у Львові. Він виконав ікони для собору св. Юра, церков П’ятницької, св. Онуфрія, очолював роботи по оформленню Успенського собору в Почаєві.

В усіх місцевостях України розвивалися народне керамічне мистецтво, різьба по дереву, килимарство, вишивання, ювелірне мистецтво.