Сільське господарство Латинської Америки

Латинська Америка

Сільське господарство Латинської Америки

В Латинській Америці 150 млн. га орних земель і 600 млн. га природних пасовищ. Забезпеченість ними в розрахунку на одного жителя становить відповідно 0,33 та 1,32 га. Це вище від середніх світових показників і є приблизно таким же, як і в Африці. На одного працюючого припадає 3,6 га орної землі. Якість орних земель і пасовищ, звичайно, неоднакова. Чимало з них малородючі та посушливі. Штучне зрошення (всього 16 млн. га) практикується за межами тропіків. Рівень інтенсивності використання землі та продуктивності праці є вищим, ніж в Африці, але вдвічі нижчий від європейських показників.
Загальною рисою сільського господарства регіону є наявність двох секторів – великого і дрібного. 1% усіх господарств, кожне понад 5000 га, володіє 60% всіх сільськогосподарських угідь. Одночасно 7,5 млн. дрібних з середнім розміром 4,5 га (це понад 3/4 всіх господарств) володіє лише 1/5 угідь. Система великих господарств-латифундій виникла в ході іспанської та португальської колонізації за рахунок відібраних в індіанців найкращих земель. Спочатку використовували працю рабів-негрів (індіанці відмовлялися працювати задарма). Тільки після скасування рабства в XIX ст. почали використовувати найману робочу силу. Але й зараз вона настільки дешева, що є гальмом механізації. Інтенсивність використання землі у великих господарствах за рахунок селекції та агротехніки зростає. В дрібному секторі господарство ведеться нерідко допотопними методами. У структурі аграрного сектора переважає рослинництво. Найпоширенішою зерновою культурою є кукурудза. З нею конкурують: у вологих районах між двома тропіками – касова, маніок, юка, банани і, частково, рис; у гірських районах – картопля та квасоля; в «Південному конусі» – пшениця. З олійних найбільше значення мають соя та соняшник, а також насіння бавовнику. Вирощують різноманітні овочі та фрукти тропічних і помірних широт, цукрову тростину, з текстильних – бавовник і сизаль, а також тютюн. Особливе місце посідають такі культури, як кавове та шоколадне дерева. Кукурудза, картопля, квасоля та маніок, соняшник, шоколадне дерево, тютюн і сизаль є місцевими культурами. Пшеницю, рис, кавове дерево, цукрову тростину завезли європейці.
Головним у рослинництві є споживчий сектор. Разом з тим, Латинська Америка виступає як один з важливих експортерів продуктів тропічного землеробства. Частка постійних насаджень тут вища, ніж у Європі, Африці або Південно-Східній Азії. Головними експортними культурами стали (в дужках – частка регіону в світовому експорті) – кава (61%), какао (22%), тростинний цукор (58%) і банани (80%). Експортують також, але в менших кількостях бавовну, тютюн, апельсини тощо, а з «Південного конусу» – пшеницю, кукурудзу, сою-боби, соняшникову олію і виноградні вина. Структура сільськогосподарського експорту не є постійною, а змінюється залежно від попиту на світовому ринку і технічних та агротехнічних можливостей його задовольнити. Новим експортним товаром нещодавно стали квіти. Літаками з Колумбії в США доставляють орхідеї, хризантеми, гвоздики.
Тваринництво часто було першим заняттям європейців у Новому Світі. Вони завезли сюди велику рогату худобу, овець, свиней, коней і віслюків. Зараз регіон виділяється в світі великим поголів'ям як робочої (коні, мули, віслюки), так і продуктивної худоби (велика рогата худоба, свині, вівці, кози). В Андах розводять лам і альпак. Традиційною зоною тваринництва є дві країни «Південного конусу» – Аргентина та Уругвай. Як експортери м'яса і вовни вони конкурують з іншими країнами Південної півкулі. Розвиток тваринництва в субекваторіальних саванах з їх періодичними посухами завжди відзначався складністю. Але зараз все більшого значення набуває м'ясне тваринництво Бразилії та Колумбії.
В харчуванні латиноамериканців переважають продукти рослинництва. В залежності від природних зон це кукурудза, касава і банани, картопля і квасоля або пшениця. Продукти тваринництва за межами Аргентини та Уругваю дорогі і їх споживає лише заможне населення. Овочі, фрукти і напої (кава, соки) також споживаються залежно від природних зон і достатку. Бідне населення в сільській місцевості і в міських нетрях страждає від недоїдання.