Німецькі культурологічні школи. І. Кант і його теорія культури

Німецькі культурологічні школи. Першим зрозумів неможливість обґрунтування просвітницького ідеалу «розумної людини» І. Кант (1724-1804). Думка про торжество розуму, згідно з поглядами Канта, породжена більш фундаментальними засадами, аніж ті, що їх пропонували просвітителі, оскільки природа людини не може бути підставою для побудови розумного суспільства. Виходячи з розмежування світу природи і світу свободи, Кант підкреслює, що перший підпорядкований природній необхідності, а другий підвладний законам свободи. Отже, культура – це здатність індивіда піднятись від емпіричного чуттєвого існування до морального буття, при якому людина дістає змогу діяти вільно в ім’я мети, яку вона сама ставить перед собою відповідно до морального обов’язку. На відміну від просвітителів, які вважали, що людина добра від природи, Кант продовжує лінію Гоббса: людина зла. Він виділяє у ній три види задатків: задатки тваринні (прагнення до самозбереження і продовження роду, потяг до спілкування), що спричиняють виникнення грубих пороків; задатки людяності (прагнення до признання власної гідності в очах інших, перевага над іншими), з яких виникають ревність і суперництво як пороки культури; задатки особи (здатність розуміти і поважати моральний закон), з яких випливає можливість чинити свавілля.

Людина може розвивати ці задатки протягом не лише індивідуального, а й родового життя, передаючи знання і досвід від покоління до покоління. Вдосконалюючи свої задатки, здібності і вміння, вона творить культуру. Культурний прогрес іде через антагонізми, породжені суперечливою природою людини, яка, з одного боку, схильна спілкуватися з іншими людьми, а з другого – самоізолюватися від них, чинити опір їм. Враховуючи це, Кант наголошує, що становлення і розвиток культури відбувається за рахунок існуючих антагонізмів суспільного життя, а не завдяки вродженому прагненню людини до щастя.

Як і Руссо, Кант критикує цивілізацію, оскільки вона безжалісна до окремої людини, хоч і дає великі переваги всьому людському родові. Цивілізація забезпечує зовнішні атрибути шанобливості і ввічливості, але позбавляє людину внутрішньої моральної досконалості, бо цивілізовані форми життя засновані не на свободі, а на формальній дисципліні, яка зовнішнім чином регламентує життя у суспільстві. Тому цивілізація не звільняє людину від влади егоїстичних інтересів, не усуває антагонізми між людьми. Отже, історія культури, за Кантом, починається з виходом людства із «природного стану» і завершується переходом його у «моральний стан». У цих межах культура переходить ряд етапів, на кожному з яких виконує специфічні функції щодо формування людини: на початку свого розвитку вона підносить людину над «грубістю» і «тваринністю» власної природи; на наступному етапі – вдосконалює задатки і здібності, включає їх у цивілізацію («культура вміння»); нарешті, забезпечує моральне виховання особи («культура виховання»), у процесі якого вона набуває здатності керуватись у своїх вчинках почуттям морального обов’язку.