Символічна концепція культури Сковороди. Філософська система Касірера

Символічна концепція культури. Якщо функціоналісти абсолютизували роль біологічного начала в культурному процесі, то представники філософії символічних форм акцентували свою увагу виключно на символічних культуроформуючих факторах. Хоча теорія ця була сформована у рамках марбурської школи неокантіанства, певні елементи її зародилися значно раніше і належать іншим філософським напрямкам. Оригінальною в цьому плані є концепція культури Г. Сковороди (1722-1794), яка базується на визнанні існування трьох світів: всесвіту, великого «обительного» світу, і двох малих світів («макрокосмосів») – людини і символічного світу, або Біблії. У культурологічному аспекті Сковорода вперше заклав основи розуміння культури як окремої, незалежної від космосу, системи, в якій усе божественне перебуває в символічних формах. Засади символічного трактування Біблії філософ поширював на всю духовну культуру (дохристиянську, християнську і світську), а символічно-предметну форму феноменів духовної культури – на Біблію. Таким чином, культурна символіка суттєво відмінна від тих явищ, які нею символізуються: у першому випадку мова йде про духовні чинники, у другому – про тілесно-матеріальні. Символи можуть мати різні смислові значення, навіть протилежні їх справжньому смислу. Гак, Біблія, за Сковородою, може символізувати Бога і змія, книгу доброчестя і книгу облуди, в залежності від того, що в ній береться за вихідну точку тлумачення. Тому філософія повинна розкривати істинний сенс різних предметів символічного світу, в рамках якого можливе самопізнання людиною своєї духовної сутності, «Бога в собі».

Завершену і більш цілісну форму цей напрямок дістав у філософській системі Е. Кассірера (1874-1945). Абстрагуючись від особливостей функціонування культуротворчих процесів у сфері теоретичного і практичного розуму, Кассірер висуває ідею єдиного «світу культури», причому ідеї практичного розуму із регулятивних перетворюються у нього на конститутивні, тобто виконують роль світотворчих принципів. У цьому плані поняття символу є не що інше, як модифікація апріорних форм.

В руслі цієї теорії людина розглядається інакше, ніж у концепціях натуралістичного і позитивістського типу. Якщо Б. Малиновський робить акцент на біологічній потребі людини, а З. Фрейд зосереджує увагу на її підсвідомих імпульсах, то Е. Кассірер спрямовує аналіз на площину позабіологічнпх властивостей індивіда. Людина для нього вже не має «природи» як незмінного, біологічно обумовленого «однорідного буття», а має тільки історію. Можливість вільного вибору і вільної відповіді на явища навколишнього середовища є більш суттєвим моментом у характеристиці людини, ніж, скажімо, її потреби та інстинкти. Ця особливість обумовлюється тим, що культура виробляється людиною не як відповідь на потреби, а як відповідь на необхідність комунікації, як засіб спілкування і взаєморозуміння.

Людина живе не просто у фізичному всесвіті, а в символічному всесвіті, частинами якого є мова, міф, мистецтво, релігія, наука. Вони нагадують різноколірні нитки, з яких сплітається клубок історичного досвіду. Отже, живучи у світі символічного, людина не може інакше оцінювати дійсність, як крізь призму символічних форм, вона не стільки animal rationale, скільки animal symbol icum.