Культура Месопотамії (шумерів і Вавілону)

Культура Месопотамії. Месопотамська цивілізація виникла на Близькому Сході, на території сучасного Іраку, між ріками Тигр і Євфрат, у IV тисячолітті до н. е. На півдні Месопотамії, де широко провадилось іригаційне сільське господарство, розвинулись прадавні міста-держави Ур, Урук, Кіш, Еріду, Ларса, Ніппур, Лагаш, Умма та ін. Розквіт цих міст називають золотим віком стародавньої держави шумерів. Це справедливо і в прямому, і в метафоричному розумінні: тут вироблялися з золота предмети найрізноманітнішого побутового призначення та зброя; культура шумерів справила величезний вплив на подальший прогрес не тільки Месопотамії, а й усього людства. Шумерам належать важливі відкриття: вони першими навчились виготовляти кольорове скло та бронзу, винайшли колесо і клинописне письмо, створили першу професійну армію, склали перші правові кодекси, винайшли арифметику, в основі якої лежала позиційна система числення.

Світ духовної культури шумерів заснований на міфології. Людина створена з глини, замішана на божій крові; її призначення – працювати на богів і їсти ту їжу, яку вони чомусь не споживають. Всесвіт – божественна держава, в якій усе побудоване на слухняності. Тема слухняності в сім’ї, в громадській поведінці, вважає дослідник В. Полікарпов, становила суть доброчинства і правильного життя взагалі у стародавній Месопотамії, адже людина створена для рабської повинності й вірного служіння богам. Старанний і слухняний слуга може розраховувати на милість господаря. Отже, шлях слухняності, вірної служби та пошани до старших, правителів і богів – це шлях земного успіху, здоров’я й. довголіття. Звідси детерміністична концепція життя людини: віл самого дня народження воно визначене богом, і нічого в ньому змінити неможливо, так само неможливо відвернути смерть. Смерть – це кульмінація життя, завершення успіхів і перемог людини у боротьбі за встановлення справедливого і слухняного життя. В культурі шумерів уперше в історії людина зробила спробу морально подолати смерть, зрозуміти її як момент переходу у вічність. У шумерській міфології вже існують міфи про золотий вік людства та райське життя, які згодом увійшли до релігійних уявлень народів Передньої Азії, а пізніше – в біблійні сюжети.

У стародавнім Шумері починається розвиток науки, яка намагається оволодіти дійсністю. Жерці міста Ур робили астрономічні спостереження протягом 360 років, на основі чого встановили, що протяжність року – 365 днів, 6 годин, 15 хвилин і 41 секунда. Це відкриття трималося жерцями у глибокій таємниці і використовувалось для зміцнення влади над народом, складання релігійно-містичних ритуалів та організації управління державою. Жерці і маги використовували знання про рух зірок, Місяця і Сонця, про поведінку тварин, про форми рослин для ворожінь, передбачення подій у країні. Вони були тонкими психологами, вмілими екстрасенсами та гіпнотизерами. У духовній культурі шумерів ще й досі залишається багато нерозгаданого.

Дослідники відзначають досить високу художню культуру шумерів. Вирізняються красою й художньою досконалістю їх архітектура та скульптура. В Уруці був зведений комплекс священних споруд – зиккуратів, які стали центром духовної культури. За своєю архітектурою святиня Уру була прототипом Вавілонської вежі. У Шумері добре розвинулася скульптура. Статуї царів, жерців, воїнів виконувалися з експресією при мінімумі засобів вираження, що свідчить про високу майстерність їхніх творців. Набуло значного розвитку мистецтво пластики в металі: уперше золото використовувалось в комбінації зі сріблом, бронзою і кістю. У словесному мистецтві шумери першими застосували спосіб безперервної розповіді про події, що дало змогу створити перші епічні твори, найвідоміший з яких – епічна легенда «Гільгамеш».

У кінці II тисячоліття до н. е. шумери асимілювалися з вавілонянами. Розквітає стародавня рабовласницька держава Вавілон, яка проіснувала до VI ст. до н. е. Вавілонська, халдейська та ассирійська цивілізації дуже багато перейняли з культури шумерів. Найбільших успіхів досягли вавілоняни в астрономії. Однак поступово втрачається незалежність рабовласницьких міст-держав, а з установленням персидського панування Вавілон перестає бути столицею, його палаци й зиккуратн перетворюються в руїни. У матеріальній та духовній культурі стали панівними інші звичаї, закони, вірування, ідеологія. Вавілонська цивілізація, по суті, була останньою фазою шумерської цивілізації та культури.

Наближалась нова епоха в розвитку світової культури, серцевину якої становило поклоніння людині, піднесеній до божества. Це був величезний, навіть небезпечний з точки зору моральності, переворот у духовному світі стародавньої людини. У вавілонській поемі «Енума Еліше» космологія створення людини хоч і базується на основі шумерської космології, але вже має іудейську інтерпретацію, згідно з якою людина не просто «раб божий», але й пан на землі, «цар природи». Колонізаторська ідея «панування людини над усією землею», успадкована від Тори, через багато століть була оживлена у марксистському вченні про панування людини не тільки над природою, але й над самим суспільством.