Антична культура стародавньої Греції (грецька культура)

Антична культура. Понад дві з половиною тисячі років тому в південній частині Балканського півострова, на островах Егейського моря, на західному узбережжі Малої Азії, на берегах Мармурового і Чорного морів, на узбережжі Південної Італії і в східній частині острова Сіцілія виникла група рабовласницьких держав, відомих в історії як Стародавня Греція або Еллада. У XII-VIII ст. до н. е. у Греції відбувся розклад первіснообщинного ладу і з’явилось патріархальне рабовласництво, яке у VIII-VI ст. до н. е. стало основою економічного і політичного життя суспільства. Розвинулося товарно-грошове господарство, яке зосередилось у рабовласницьких містах-державах (полісах). Ключову роль у цей час відігравали два міста-держави – Афіни і Спарта, боротьба між якими за владу закінчилась перемогою Спарти в Пелопоннеській війні (431-404 до н. е.). У 146 р. до н. е. територія Греції була включена до складу Римської імперії.

У старогрецьких полісах сформувалась могутня духовна культура, яка справила великий вплив на розвиток цивілізації багатьох країн світу. У наше сьогоднішнє життя органічно вплелися численні поняття, слова, назви, імена, вирази, які дійшли до нас саме з культури Стародавньої Греції. Коли ми хочемо підкреслити величину предмета, то кажемо, що він «гігантських» розмірів, коли наголошуємо на величі якоїсь роботи, то кажемо, що вона «титанічна», і навпаки – незначних людей називаємо «пігмеями»; з тих же джерел і вирази «панічний жах», «яблуко розбрату», «ріг достатку», «олімпійський спокій», «лебедина пісня», «ахіллесова п’ята», «муки Тантала», «сізіфова праця» та багато інших. Численні наукові поняття своїм корінням сягають у старогрецьку мову. Кращі зразки старогрецької архітектури, скульптури та мистецтва є в певному розумінні неперевершеними, класичними, на них вчаться все нові й нові покоління митців, таємницю їх гармонії й естетичного впливу намагаються розгадати дослідники.

Щоб зрозуміти специфіку стародавньої грецької культури, потрібно враховувати соціальні зрушення тієї історичної епохи. У Греції, на відміну від країн Стародавнього Сходу, склався не монархічний, а республіканський тип рабовласницької держави. Містами-державами керували колективно їх вільні громадяни. Це була своєрідна рабовласницька демократія, вона виховала у греків особливе світосприймання, бо суспільним ідеалом стала вільна й політично активна людина. Саме така людина була головним об’єктом і змістом культури. Ця антропоцентрична концепція культури знайшла своє вираження у знаменитому висловлюванні афінського філософа Протагора: «Людина – мірило всіх речей». Герой єгипетської, месопотамської чи індійської культури сильний своєю загадковістю, надприродністю, зв’язком із небом та його стихійними силами, герой же культури Стародавньої Греції – реальна людина. Навіть грецькі боги мають людську подобу, володіють людськими достоїнствами і людськими слабостями: вони помиляються, сваряться, ревнують, зводять один на одного наклепи і т. д. Н. Дмитрієва не без підстав зауважує, що, напевне, в демократії та глибокому гуманізмі й полягає загадка «грецького чуда». Греки високо цінували зваженість, рівновагу, міру вчинків людини, яка була вільним громадянином і брала участь в управлінні державою. Звідси відсутність у грецькому мистецтві гігантоманії, звідси прагнення вписувати споруди і скульптури у природне середовище. Зразком такого доцільного вписування в ландшафт є комплекс Акрополя в Афінах. Або ж візьмімо для прикладу скульптуру Афродіти Мілоської. Висота фігури дорівнює зростові середньої гречанки, в ній ніякої помпезності й показної величі, зате скільки піднесеного спокою, краси жіночого тіла виражено у мармурі.

За Гераклітом, у грецькій культурі людина розглядалася як смертний бог, а бог – як безсмертна людина. Цей концептуальний підхід пронизує не тільки мистецтво, але й філософію, науку, міфологію, весь світогляд. Вже ранні філософські системи Анаксимандра, Парменіда, Піфагора, Демокріта, Геракліта пройняті ідеями знаходження у світобудові цілісності, гармонії, «логосу», діалектики. Знаменитий вислів Геракліта про те, що не можна двічі увійти в одну і ту ж річку, став пізніше вихідною точкою розробки діалектики як принципу філософського мислення. У стародавній грецькій філософії беруть початок матеріалістичне атомістичне вчення (Демокріт) та ідеалізм (Сократ і Платон). У Стародавній Греції вперше виникла нова галузь знань – історія; «батько історії» Геродот започаткував літописно-описову форму вивчення суспільства. Арістотель у праці «Політика» створив першу теорію держави. Грецький учений Евклід заклав основи геометрії, Архімед – механіки.