Теоретичні проблеми взаємодії культури і суспільства

Тема 2. Культура і суспільство

Теоретичні проблеми взаємодії культури і суспільства

Суть взаємодії культури з суспільством, яка має діалектичний характер. виражається у таких аспектах: по-перше, культура відображає стан морального здоров’я суспільства, рівень економічних і політичних свобод; характеризує його духовний потенціал; по-друге, культура функціонує за своїми специфічними законами, сягаючи корінням у традиції попередніх поколінь, синтезуючи позитивний досвід минулого з сучасним і тенденціями майбутнього; по-третє, певний тип суспільних відносин, економічний уклад, політичний режим, соціально-класова структура, етнічні і національні стосунки впливають на зміст і форми культурного процесу, з одного боку, а з другого – культура вносить відповідні корективи у духовну композицію суспільства, служить передумовою радикалізації і стабілізації всіх сторін суспільного буття і тим самим забезпечує відповідну рівновагу при переході його з одного історично-культурного стану в інший.

Конкретизуючи названі аспекти взаємодії культури з суспільством, слід сказати, що в першу чергу культура віддзеркалює перебіг суспільних процесів у певних історичних координатах. Шляхом виявлення культурних установок у праці, навчанні, політичній боротьбі, змаганні ідеологічних і наукових напрямків можна встановити не тільки ступінь живучості старих стереотипів, норм поведінки, тобто міру тяжіння до звичних способів самореалізації особи в рамках уже віджилих суспільних форм, але й моральну готовність людей подолати існуючі кризові явища, позбутися вад, які сковують поступ. Сьогодні в суспільно-політичному і культурному житті України ще досить відчутні імпульси до відтворення авторитарних способів мислення і дії. Це проявляється у конфліктах між конфесіями, владою і пресою, представницькими і виконавчими структурами влади, окремими регіонами, різними політичними угрупованнями. Причини конфліктів обумовлені не тільки хворобливою ломкою старих інститутів і норм, а й відсутністю демократичних культурних традицій, боязню пожертвувати власним уявним благом в ім’я здійснення великої мети. При висвітленні суспільних явищ на підставі культурологічних підходів важливо враховувати динаміку ціннісної переорієнтації під впливом створення правових умов для вільної діяльності людини, аналізуючи такі фактори:

1. законодавче закріплення політичних, економічних і культурних прав людини і її моральна готовність до дії в рамках вільного волевиявлення;
2. диференціація поглядів, переконань як на рівні міжособнстісних контактів, так і на рівні соціальних груп;
3. пріоритет демократичних, правових принципів над особистими чи корпоративними інтересами;
4. прояви критичного осмислення фактів і процесів суспільної дійсності та пошук шляхів конструктивного вирішення проблем через механізми масової свідомості.

Кожен із названих підходів розкриває той культурний фон, на якому спостерігаються метаморфози в динаміці суспільного життя під кутом зору спроможності суб’єкта засвоїти розуміння свободи як культурної цінності. Коли людина чи організація з огляду на іїевні інтереси не хочуть відмовитись від бюрократичних принципів діяльності, при цьому іменуючи себе патріотами та борцями за демократичні ідеали, їх Цілком справедливо можна вважати носіями авторитарної культурної традиції.

Другий аспект взаємодії культури з суспільством розкриває закономірності її функціонування як відносно самостійної субстанції. Визначаючись суспільними відносинами і одночасно впливаючи на них, культура все ж мае свої специфічні особливості розвитку. Це пояснюється тим, що культурний процес не завжди перебуває в прямій залежності від даного типу суспільства, він черпає свою енергію в традиціях культури минулого.

Тому часто спостерігається культурний ренесанс у тих країнах, які знаходяться на значно нижчому щаблі суспільного прогресу. Наприклад, Німеччина у XIX ст. помітно поступалась Англії і Франції щодо ступеня розвитку цивілізації, зате переважала їх у культурному поступі.

Прогрес у галузі культури здійснюється через механізм спадкоємності як способу репродукції складових культурного генофонду і новаторства як способу продукування цінностей, співзвучних новому часу. Співвідношення між репродуктивним і новаторським моментами у соціокультурних рамках може мати такі варіанти:

1. традиції і новаторство співіснують при домінанті традиційних елементів;
2. традиції і новаторство активно взаємодіють, створюючи при цьому синтезований образ нової культури;
3. традиційні норми активно витісняються, а нові ідеї, втративши зв’язок з минулим, не вписуються в нове культурне середовище, що може привести до занепаду культури.