Архітектура і мистецтво 19-20 століття

В архітектурі початку XX ст. також утверджуються ідеї модернізму, пов’язані з використанням нових будівельних матеріалів і мистецьких форм (залізничні вокзали Львова, Жмеринки та Харкова), а поряд з ним – неокласицизму (Педагогічний музей у Києві, Громадська бібліотека у Харкові). Однак, розвиток національного руху стимулював відродження українського стилю – звичайно, на новій основі. Українські архітектори звертаються до вивчення пам’яток давніх часів та народної дерев’яної архітектури, публікують розвідки про них у часописах. На цій основі творять львівські будівничі В. Нагірний – автор численних церков у Галичині, та І. Левинський, якому належать проекти будинків товариства «Дністер», готелю Жоржа та Академічного дому у Львові. Кращим витвором у національному українському стилі вважається будинок Полтавського земства (1901-1908), спроектований В. Кричевським.

Українська скульптура поповнюється набутками прихильників імпресіонізму, які сформували свій талант у мистецьких школах Європи. Серед них виділяються Т. Гаврилко, автор погруддя Т. Шевченка; М. Паращук, якому належать скульптурні портрети І. Франка, В. Стефаника, С. Людкевича, а також пам’ятник А. Міцкевичу у Львові, виконаний спільно з А. Попелем; П. Війтович, який здійснив скульптурне оформлення фасаду та інтер’єру Львівського оперного театру.

Імпресіоністичний напрям у малярстві започатковує М. Башкирцева, однак, вона мешкала в основному у Франції та Італії й не могла перенести його на український грунт. На Україні ці ідеї пробиваються у творах художників-реалістів Г. Дядченка, А. Куїнджі, Ф. Красицького, а особливо О. Мурашка – майстра психологічного портрета, автора відомої картини «Похорон кошового». На західноукраїнських землях впливи імпресіонізму ще більш помітні: творцями імпресіоністичного пейзажу стали І. Труш та М. Бурачек; розквітає талант О. Новаківського, який малює в дусі символічного імпресіонізму. Засновником цілої школи монументалістів вважається галичанин М. Бойчук. Основоположником нової української графіки був Г. Нарбут. В цілому ж в українському живописі цього періоду виразно проступає тенденція до творення нового, «великого стилю», до монументалізації, філософського поглиблення й поетизації образів, все більшу роль починають відігравати символ і метафора. Це проявилось у творчості В. Кричевського, О. Куриласа, А. Манастирського, М. Сосенка, О. Кульчицької, які збагатили українське мистецтво творами великої сили і найвищої естетичної вартості.

Початок XX ст. приніс значне пожвавлення в українське музичне життя. Народжується нова професійна музика, часто сповнена характерних для цієї епохи революційних мотивів. З’являється плеяда талановитих композиторів – Я. Степовий, К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич. Продовжують діяти різні музичні товариства, гуртки, хорові капели, ставлячи музичні п’єси, оперети, опери. Серед них особливою активністю відзначались Київське літературно-артистичне товариство, «Український клуб», Музичне товариство ім. М. Лисенка у Львові, при якому в 1905 р. організовано Вищий музичний інститут ім. Лисенка. Значний вклад у популяризацію української музики зробив перший на Україні стаціонарний музично-драматичний театр, заснований 1907 р. М. Садовським у Києві, де крім драматичних вистав ставились опери й оперети.

Література:

Гнатюк В. Національне відродження австро-угорських українців. 1772-1880. Відень, 1917;

Донцов Д. Дві літератури нашої доби. Львів, 1991;

Дорошенко Д. Нарис історії України. Львів, 1991;

Жаборюк А. Український живопис останньої третини XIX – початку XX століття. К. – Одеса, 1990;

Жуковський А., Субтельний О. Нарис історії України. Львів, 1991;

Історія української культури. Під заг. редакцією І. Крип’якевича. Львів, 1937;

Історія Української РСР. У 8-ми т. Т. 3. 4. К.. 1978;

Мар’яненко І. Минуле українського театру. К., 1953;

Новиченко Л., Русанівський В., Толочко П. Українська національна культура: минуле, сучасне, майбутнє. К., 1990;

Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. К., 1918;

Полонська-Василенко Н. Історія України. 1900-1923 pp. К., 1991;

Семчишин М. Тисяча років української культури. Історичний огляд культурного процесу. Нью-Йорк – Париж – Сідней – Торонто, 1985;

Шип Н. Культурно-національне питання на Україні у XIX ст.//Український історичний журнал, 1991, № 3.