Викладання і учіння як категорії дидактики

Загальними поняттями та категоріями дидактики як педагогічної науки є: «мета навчання», «викладання», «суб'єкт викладання», «учіння», «суб'єкт учіння», «освіта», «зміст навчання», «навчальний план», «навчальна програма», «навчальна дисципліна», «підручник», «навчальний посібник», «навчальний матеріал», «навчальна ситуація», «метод навчання», «самоосвіта» тощо. Розглянемо деякі з них.

Викладання – це діяльність тих, хто навчає, а учіння – це діяльність тих, хто навчається.

Викладання – діяльність учителя в процесі навчання. Воно полягає в постановці перед учнями пізнавального завдання, повідомленні нових знань, організації спостережень, лабораторних і практичних занять, керівництві роботою учнів по засвоєнню, закріпленню й застосуванню знань, у перевірці якості знань, умінь і навичок.

Роль суб'єкта викладання в дидактичному процесі є надзвичайно великою і різноплановою. І. А. Зязюн підкреслює, що

«освіта неможлива без Учителя, з іменем якого пов'язані перемоги і поразки. Він завжди уособлював у собі мудрість суспільної свідомості і мав непересічний вплив на все суспільство. Він завжди був громадянином і професіоналом, він завжди був наставником, поводирем у майбутнє».

Вчитель

• виступає, передусім, як організатор, керівник у навчально-пізнавальній діяльності учнів;
• створює умови, за яких учні як суб'єкти учіння можуть найбільш цілеспрямовано, змістовно, оптимально, раціонально й ефективно вчитися, опановувати підвалини професійної майстерності;
• є джерелом системи знань, навичок і вмінь;
• надає своєчасну допомогу учням, коли є така потреба;
• виконує роль вихователя;
• піклується про всебічний розвиток особистості учнів;
• контролює та оцінює хід і результати навчально-пізнавальної діяльності учнів тощо.

«В ідеалі учитель стає організатором самостійного навчального пізнання учнів, не головною дійовою особою в класі, а режисером їх взаємодії з навчальним матеріалом, один з одним і з учителем».

Проблема учіння, на думку С. У. Гончаренка, є «найбільш складною і найменш опрацьованою. Вона полягає в організації ефективності мислительної діяльності самого учня з метою розвитку мислення, формування необхідної суми знань, умінь і навичок, вироблення сучасної наукової картини світу». І. А. Зязюн дає дефініцію поняття «учіння» в контексті гуманістичної стратегії теорії і практики навчального процесу: «...Учіння розуміється як знання, сприймається як переконання, втілюється як дія».

Учіння – це система навчально-пізнавальних дій учнів, спрямованих на опанування знаннями, навичками та вміннями їх застосування у професійній діяльності, формування особистості громадянина України.

Передумовами навчальної діяльності учнів є наявність:

1. мети, що стимулює учня до цілеспрямованої змістовної навчально-пізнавальної діяльності;
2. мотивації до навчально-пізнавальної та майбутньої професійної діяльності;
3. соціальної та морально-психічної готовності до майбутньої професійної діяльності;
4. самостійності та активності учнів у навчально-пізнавальній діяльності, зосередженості на опануванні професійної майстерності.

І. А. Зязюн виокремлює такі основні компоненти процесу учіння:

1. суб'єкт учіння – індивід, який навчається, здобуває знання;
2. об'єкт, на який спрямовується активність суб'єкта – знання, які належить опанувати суб'єкту;
3. знання, опановані суб'єктом в результаті учіння.

Структура навчальної діяльності суб'єкта учіння має три взаємопов'язані аспекти:

• мотиваційний,
• процесуальний і
• змістовий.

Вони діють у комплексі. Через те сутність учіння полягає не стільки в опануванні певних знань, навичок та вмінь, стільки в оволодінні методикою учіння, умінні вчитися, у формуванні ефективної методики самоосвіти. В гуманістичному підході до освіти найважливіше це – «...формування в учнів не лише нормативних знань, але передусім механізмів самонавчання і самовиховання з врахуванням максимального включення індивідуальних здібностей кожного учня».