Методи безпосереднього виховного впливу: переконання

20.2. Методи безпосереднього виховного впливу

Основною ознакою методів безпосереднього виховного впливу є безпосередній контакт між вихователем і вихованцем. До цих методів належать: переконання, приклад, вправи, заохочення, примус.

Переконання як метод виховання забезпечує ефективність усіх інших методів, лежить в основі професійної спрямованості вихованця і, відповідно, визначає його діяльність та поведінку.

Переконання – це знання, які для вихованця мають особистісний смисл (тобто перевірені ним у житті) та формують його світогляд.

К. Д. Ушинський вважав, що основою виховання є переконання, а на переконання можна впливати тільки переконанням.

Переконання звернене до логіки та розуму вихованця. Тому вихователю необхідно керуватися принципами формальної логіки, до яких належать визначеність міркувань, що досягається чітким та конкретним мовленням; послідовність та несуперечливість міркувань; обгрунтованість висловлювань.

Основні умови ефективності переконання:

– особиста переконаність вихователя;

– глибока його професійна компетентність;

– знання й уміле використання індивідуально-психічних особливостей вихованців та елементів психології колективу;

– звернення не тільки до свідомості вихованця, а й до його підсвідомості, емоційно-почуттєвої та вольової сфер;

– вміння контактувати з вихованцями, здатність слухати, співчувати;

– логічність, ясність та правдивість у викладі матеріалу;

– відвертість, емоційність та оптимізм;

– уміння доводити, заперечувати та пояснювати різноманітні твердження, вміло використовуючи факти й приклади;

– педагогічний такт;

– вдале поєднання переконання з іншими методами виховання тощо.

Психологічний механізм переконання полягає в тісному зв'язку зі світоглядом та волею вихованця. Переконання безпосередньо впливають на мотиви його діяльності. Переконаність – основа таких вольових рис, як мужність, рішучість, вірність ідеалам, стійкість, що допомагають успішно оволодівати необхідними навичками, долати труднощі професійного становлення.

Переконувати можна за допомогою різних засобів. Особливе місце серед них посідає слово. Процес виховання не може проходити без вербального спілкування, він повинен спиратися на слово.

В. О. Сухомлинський зазначав, що слово – найтонший дотик до серця; воно може стати і ніжною запашною квіткою, і живою водою, що повертає віру в добро, і гострим ножем, і розжареним залізом, і брудом. Мудре і добре слово дає радість, нерозумне і зле, необдумане і нетактовне – приносить біду. Словом можна вбити й оживити, поранити і вилікувати, посіяти тривогу й безнадію і одухотворити, розвіяти сумніви і засмутити, викликати посмішку і сльози, породити віру в людину і заронити зневіру, надихнути на працю і скувати душевні сили.

Великого значення в усному мовленні надається правильній дикції та вимові, темпові, ритмові, динаміці, інтонації, емоційному забарвленню та модуляції голосу, чіткості, конкретності й змістовності висловлювань. На людину більше справляє враження не те, що вона чує, а те, як це промовляється.

Метод переконання може застосовуватися під час розповіді, бесіди, дискусії, диспуту, пояснення, лекції тощо.