Господарство України. Висновки (частина 1)

Висновки

Народне господарство України (її економіка) – це сукупність галузей матеріального виробництва і невиробничої сфери. До виробничої сфери належать промисловість, сільське господарство, транспорт і зв'язок. До невиробничої входять підприємства соціальної сфери (школи, лікарні, театри, спорткомплекси, вищі навчальні заклади, ресторани, кафе тощо). У галузях матеріального виробництва зайнято близько 3/4 всього працюючого населення. Проте частка зайнятих у цій сфері постійно знижується.
Провідною і найважливішою галуззю виробничої сфери є промисловість. Вона поділяється на важку, що виробляє засоби виробництва (група «А»), та легку й харчову, що виготовляє предмети споживання (група «Б»).
Розрізняють галузеву і територіальну структури народного господарства.
Досі господарство України розвивалося екстенсивним шляхом (за рахунок збільшення часу роботи, посівних площ, зростання кількості працюючих тощо). Інтенсивне ведення господарства передбачає розширення виробництва на основі впровадження досягнень науково-технічного прогресу, автоматизації виробництва, використання новітніх технологій, передових методів організації праці тощо.
Освоєння людиною території сучасної України почалося приблизно 40-15 тис. років тому. Перехід від збирання дикорослих плодів і полювання до землеробства відбувся близько 10-5 тис. років тому. Найдавнішим містом східних слов'ян V ст. став Київ. Основою його заснування було розмежування ремесла і сільського господарства. Розквіт держави припав на часи існування Київської Русі. Після татаро-монгольської навали розвиток країни загальмувався: українські землі стали сировинним придатком сусідніх держав. Він дещо пожвавився тільки в другій половині XIX ст. Важливу роль у цьому відіграли промисли й торгівля.
Починаючи з 1914 p., економіка України працювала в умовах постійного напруження, періодичної руйнації і відбудови. Перша світова і громадянська війни, штучний голодомор 1932- 1933 pp., колективізація, індустріалізація, масові репресії, друга світова війна вносили постійне сум'яття в розвиток її господарства. Командно-адміністративна система, впроваджена комуністичним режимом, призвела до того, що Україна не могла самостійно вирішувати навіть дрібних економічних питань. Нехтування законами розвитку економіки спричинило відсутність матеріальної зацікавленості у результатах своєї праці, низьку продуктивність праці та якість продукції, а все разом – економічну кризу.
З проголошенням незалежності перед нашою державою відкрилися можливості входження до світової спільноти вільних і процвітаючих країн. Для цього необхідно передусім перейти до ринкової системи господарювання.