Країни колишньої Югославії та Албанія

Країни колишньої Югославії та Албанія

Колишня Югославія була створена після першої світової війни (1918 р.) з метою об'єднання трьох груп південних слов'ян: словенців, хорватів і сербів. До її складу, крім території Сербії, були включені населені південними слов'янами землі переможеної Австро-Угорщини. Нова держава, яка зайняла більшу частину Балканського півострова, одержала складну природну, етнічну й економічну спадщину.
Переважно гірський рельєф утруднював просторові контакти населення. Впродовж багатьох століть тут настійливо нав'язувався процес, з одного боку, понімечення, а з іншого – потуречення слов'янського населення. Одні слов'яни стали католиками, другі – православними, треті – мусульманами. Землі, що належали Габсбурзькій монархії, розвивалися швидше, але вони, однак, набагато відставали від країн Західної Європи.
Напередодні 1939 р. колишня Югославія була однією з найвідсталіших країн Європи. Тільки 14% її населення жило в містах. За роки Другої світової війни країна зазнала великих людських і матеріальних втрат.
За 1945-1991 pp. аграрна Югославія перетворилася на індустріально-аграрну і зробила значний крок уперед в економічному й соціальному розвитку. Індустріалізація її в післявоєнний період мала свої особливості порівняно з іншими країнами Центральної і Південно-Східної Європи. Югославія не була членом Ради Економічної Взаємодопомоги, і її зовнішньоекономічні зв'язки більше орієнтувалися на захід. Частина функцій планування й управління господарством не була централізована, а лишилася прерогативою місцевих органів. Країна уникнула «гігантоманії», приділялась увага пропорційному зростанню виробництва товарів широкого вжитку.
Ці особливості попереднього розвитку, здавалося б, могли полегшити сучасну перебудову соціально-економічної системи, але розпад самої держави і особливо воєнні конфлікти, які супроводили цей розпад, навпаки, ускладнили її.
Незважаючи на безперечні економічні й соціальні успіхи колишньої Югославії в 1945-1991 pp., успадкована нею від минулого велика різниця в рівнях розвитку окремих її частин і територій збереглася. І тепер Словенія, Хорватія і Сербія є більш розвиненими, ніж Боснія і Герцеговина, Македонія та Чорногорія.
Щоб зрозуміти сучасну географію п'яти нових самостійних європейських країн, треба враховувати як специфічні, так і спільні їх риси.
Головними природними складовими території є Середньодунайська рівнина (її південна зона), Адріатичне узбережжя і внутрішній гірський пояс: Динарські гори, які на півночі змикаються з Альпами, а на півдні з Балканами і Родопами.
Першим населенням району були іллірійці – індоєвропейські племена (венети, далмати, істри), назви яких залишилися на сучасній карті. Слов'янська колонізація припала на VI ст. У XV ст. створені слов'янами держави опинилися під владою інших. Австрія захопила Словенію; Угорщина – Хорватію; Османська імперія – Сербію, Македонію і Чорногорію, а також Боснію і Герцеговину; півострів Істрія і Далматинське узбережжя підпали під контроль Венеціанської республіки.
Нині шість головних етнічних груп розмовляють трьома мовами, належать до південної підгрупи слов'янських мов. Серби, хорвати, боснійські мусульмани і чорногорці розмовляють однією мовою, яку називають сербсько-хорватською. Словенці і македонці мають окремі літературні і розмовні мови. За релігією словенці і хорвати – католики, боснійські мусульмани – мусульмани, серби, чорногорці і македонці – православні.